16.

    Щойно Орися увійшла до кафе, як одразу почула, що її кличуть. Вона озирнулася — і поруч уже стояв Борис.

— Привіт. Вибач, усі столики біля дверей були зайняті, тому я сів трохи далі. Але весь час дивився на вхід, щоб не пропустити тебе, — з легкою усмішкою зізнався Борис.

— Дякую, — відповіла Орися.

   Борис повів її до їхнього столика.

Дорогою Орися відзначила, що Борис змужнів: став трохи вищим, ширшим у плечах, а риси обличчя — більш виразними. Він галантно відсунув стілець, щоб вона могла зручно сісти.

— Ну як ти поживаєш? — запитав Борис, коли вони вже замовили щось перекусити.

— Та якось так… — ніяково відповіла Орися.

— Чому? Не все склалося, як хотілося?

— Щось типу того. Розкажи краще про себе.

— Та й у мене нічого особливого. Навчаюся в університеті, живу там само. До речі, чому я тебе не бачу в нашому районі? Ти що, зовсім не виходиш гуляти?

— Виходжу, але в іншому районі, бо тепер живу в бабусі.

— Серйозно? А чому?

— Бабуся поїхала в інше місто на невизначений час, а я… просто переїхала.

— А-а, зрозуміло. Слухай, а може, сходимо якось у кіно? Що ти любиш дивитися?

— Я? Ой, не знаю… Не впевнена, що в мене вийде.

— Чому? Ти така зайнята? Десь навчаєшся?

— Поки що ні. Але готуюся до вступу, — викрутилася Орися. Чомусь їй не хотілося розповідати Борисові справжню причину.

— Я не прошу відповідати зараз. Просто май на увазі: я якось подзвоню й запрошу тебе в кіно. А якщо відмовишся — пропонуватиму ще не раз.

     Орися усміхнулася. Їй була приємна увага хлопця, але зараз вона не могла погодитися. Якби не вагітність від Дем’яна і, ймовірно, вони б уже давно перестали зустрічатися, вона із задоволенням пішла б у кіно з Борисом.

— Орисю, про що задумалася? — втрутився Борис.

— Та так… ні про що. Дякую, що запросив, але мені вже час іти, — сказала Орися й підвелася.

— Стривай, я проведу.

— Ще не так пізно, я піду сама, — відповіла вона вже на вулиці.

— Тобі неприємна моя компанія? — запитав хлопець.

— Дуже приємна, але мені ще треба зайти в магазин, купити продукти.

Цього разу Орися сказала правду — їй справді потрібно було купити продукти, особливо для малюка.

— Я міг би допомогти нести пакети!

— Дякую, Борисе, я сама впораюся. Не хочу тебе затримувати.

— Ну як знаєш. Хоча мені неважко.

— Тоді бувай, Борисе. Було приємно тебе побачити.

— І мені. І пам’ятай: запрошення в кіно ще в силі, тож чекай мого дзвінка.

— Гаразд, чекатиму, — усміхнулася Орися й рушила йти, але Борис знову її покликав.

— Орисю, хочу ще дещо запитати. Тобто… це мої друзі просили.

— Твої друзі?

— Так. Чи не могла б ти допомогти їм з англійською? Звісно, не безкоштовно. Якщо не дуже зайнята…

— Ну, я можу спробувати, — погодилася Орися. Їй було цікаво цим займатися, та й додаткові гроші були б доречними.

    Отож уже наступного дня Орися отримала завдання з англійської, а через тиждень — свої перші зароблені гроші. Це дуже тішило її, тож вона вирішила не зупинятися й подала оголошення з пропозицією виконання завдань з англійської для старшокласників.