15.

     Орися працювала над завданнями Бориса майже тиждень. Завдання були не надто важкими для неї, але їй довелось багато-що пригадувати. Та заняття таке їй подобалось. Вона й раніше займалась із задоволенням іноземними мовами і навіть планувати вступити до університету, де навчається Дем’ян. Правда, саме в цей університет, щоб бути ближчим до Дем’яна. Зараз дівчина трохи змінила думку.

     Орися відправила готове завдання Борису, тільки тоді, коли декілька разів перевірила його і переконалась, що все правильно. Хлопець відразу ж переглянув його і запитав як має за це віддячити.

  «Ти спочатку здай на перевірку, може, викладач знайде помилки!» - Написала йому Орися.

     А через кілька днів Борис знову написав. Розповів, що роботу зараховано і він допущений до заліку, тож хоче віддячити їй. Та Орися сказала, що нічого не потрібно, що вона це зробила по старій дружбі. «Тоді, по старій дружбі, запрошую тебе завтра в дуже хороше кафе. Посидимо, шкільні часи пригадаємо.» - Написав Борис. Орися не відписувала, розуміла, що не зможе піти, та ніяк не могла знайти приводу, щоб відмовитись. «Орисю, я буду дуже радий тебе бачити! Чому мовчиш?» - І десятки милих смайликів, а потім дописав: «Чи у тебе є хлопець, який тебе не відпустить?» Першим поривом Орисі було написати, що є чоловік, якому байдуже де вона і що робить, та вона передумала  і написала інше: «Гаразд. Я подумаю!». Борис відразу ж скинув геолокацію і написав: «Чекатиму за столиком поблизу дверей з 15-ї години і до останнього відвідувача!». Орися усміхнулась. Вона пригадала Бориса, у школі він завжди веселим і по-дитячому щирим. Коли вони навчались у школі, Орися вважала його занадто юним, та зараз… їй дуже хотілось піти в це кафе. Тільки ж Арсен… І взяти його з собою вона  не може, і лишити самого в квартирі боїться. Особливо, після того, як Аліна розповіла, як поїхала до батьків, а Віку лишила. Тоді Аліні допомогла Наталя. І тут Орися вирішила, що ї їй допоможе. Вона відразу ж подзвонила до Наталі і запросити її взавтра до себе на чай.

- О! Я із задоволенням. Так мене вже дістали ці сусіди: одні музику постійно вмикають, інші сваряться, ще одні ремонт посеред зими затіяли. А ще спільна кухня… це просто жах!

-  Наталю, у мене теж сусіди є, але деяких із них я в очі не бачила. Так що вони нам не заважатимуть. Я ще й Аліні запропоную…

     Та Аліна прийти не змогла. В її малечі піднялась температура, а коли вона викликала лікаря, то після огляду він повідомив після, що у Віки скоро з’явиться перший зубчик, який і дає таку реакцію. Звісно, що нічого страшного, але декілька днів дитина буде неспокійна. Отож, Аліна вирішила нікуди не йти із донькою.

      Наталя прийшла перед обідом. Орися, як вправна господиня спекла дочо до чаю спекла млинців. І поки Софійка та Арсенчик задрімали, їхні мами попили чаю із млинцями та вдосталь наговорились. І лише тоді Орися наважилась запитати у Наталі:

- Наталю, а ти не дуже поспішаєш?

- Та ні. Куди ж мені поспішати?

- Ну хтозна… Просто я хотіла вийти на трішки і…

- Щоб я побула із Арсеном?

- Так. Якщо тобі не важко.

- Неважко. Побуду скільки треба. У тебе важлива справа?

- Ну… не дуже, але… Я маю зустрітись із колишнім однокласником.

- Он як? – Усміхнулась Наталя.

   - Ні, це просто однокласник. Точніше, він уже студент і я йому допомагала з самостійною із   іноземної. І він хоче мені так подякувати…

-   Орисю, сказала ж – з синочком твоїм побуду! І не потрібно мені нічого пояснювати, я, звісно, старша від тебе, але ж, думаю, що у матері тобі ще не годжусь…

-  Та ні, Наталю, я не про те. Просто цей однокласник так наполягає…

-  Раз наполягає – значить, хоче тебе побачити! Біжи, не вагайся!

-    Гаразд.

     І Орися пішла збиратись. Вона вже майже забула це відчуття, коли хочеться справити гарне враження.  Їй не хотілось, щоб Борис побачив втомлену молоду жінку, хотілось, щоб перед ним постала весела симпатична дівчина. Тому Орися вперше за довгий час дістала косметику. Декілька штрихів – і її погляд став значно бадьорішим. Орися гарно розчесала волосся, накинула легку куртку, а замість кросівок одягла черевички на невеличких підборах.

-   Ти дуже гарно виглядаєш! – Посміхнулась їй Наталя. А про себе відмітила, що в Орисі заграли яскраві вогники в очах. – Не поспішай. Ми з дітками чудово проведемо час, а ти розважайся!