14.

Спогади, приблизно 4 роки тому

    Після невдалого святкування Нового року і розмовою по телефону з Орисею про гроші, Дем’ян вдома не з’являвся майже тиждень. А коли прийшов, вдав із себе ображеного, кинув Орисі кисле «привіт» і увімкнув телевізор. Орися якраз в цей час годувала малого. Потім поклала хлопчика у крісло-гойдалку і стала сама їсти. Дем’яна не кликала, хоча він, напевно, цього чекав. А потім, зробивши всі вечірні процедура, Орися з дитям пішли спати. Лише тоді Орися чула з кухні бряскотіння – Дем’ян пішов вечеряти. Орисю трішки мучило сумління, все-таки вона, як дружина не так має зустрічати чоловіка після роботи. Але тут перед неї постало й інше питання – чи Дем’ян, як чоловік і батько виконує свої обов’язки? Відповідь була однозначною. І заспокоївшись, Орися заснула міцним сном.

    Далі жили Орисі із Дем’яном, наче малознайомі сусіди: вітались і обмінювались декількома незначними фразами. Але вкінці січня Орися побачила, що Дем’ян спаковує валізу. «Невже піде від мене?» - Щось неприємне кольнуло всередині Орисю. Та допитуватись вона не стала. Але Дем’ян розповів сам.

- Завтра їду. У Європу на стажування.

- Куди саме?

-   Буду у декількох країнах, де розмовляють англійською, так що добре попрактикую. А повернусь десь влітку, на захист дипломної роботи.

     Звісно, що Орися могла б сказати, що їй не вистачатиме його, що буде важко без нього, що вона сумуватиме. Але нічого такого вона не сказала: бо, розуміла -  брехатиме. Тих великих та палких почуття в Орисі до Тараса вже не було і дівчина це розуміла. Хоча іноді, пригадуючи колишні стосунки з Дем’яном, серце Орисі щеміло.

       Та коли Дем’ян поїхав, Орисі стало легше. Вона перестала чекати його після роботи, боятись, що він не прийде, перестала думати про те, де і з ким він гуляє. Тепер у квартирі Орисі стало тихо та затишно – друзі Дем’яна без нього теж не приходять. Навіть, Світлана не дзвонить, яка час від часу любила влаштувати побачення із своїм хлопцем вдома Орисі. Орися лише час від часу бачилась із Наталею та Аліною, хоча більшості вони зідзвонювались. Спочатку таке життя подобалось Орисі, вона просто хотіла відпочити від тієї метушні, що час від часу влаштовував Дем’ян. Та вже через кілька тижнів тиша стала гнітити її.

      Якось одного такого трішки нудного дня Орися бавилась із сином, коли почула, що їй прийшло повідомлення. Вирішила, що це у спільному їх чаті з Аліною і Наталею хтось пропонує вийти разом на прогулянку. Орися стало цікаво і вона швидко прочитала повідомлення. Воно було не із спільного чату і не від Аліни чи Наталі. А від колишнього однокласника Орисі Бориса: «Привіт. Орисю, виручай. Ти ж колись добре розумілась в іноземних мовах. Дуже потрібно перекласти п’ять текстів з англійської на українську, а п’ять – навпаки. Допоможеш? Бо викладач із нашого універу, вб’є мене, якщо я цього не зроблю.» І з десяток милих благальних смайликів.  «Не вб’є, зараз це протизаконно!» - Пожартувала Орися.  А потім додала: «Гаразд, скидай на мою електронну адресу, хоча не обіцяю, що все буде ідеально!» Борис все одно погодився, напевно, іншого виходу не мав. І за декілька годин скинув на пошту Орисі завдання. А Орися вирішила, що це гарна нагода урізноманітнити своє життя й освіжити англійську. Все-таки колись недаремно ходила на додаткові заняття. Отож, тепер не тільки Дем’ян практикуватиме англійську, але й вона, Орися.