11.

    Наталя переглядала записи у своєму записнику, щоб спланувати свій наступний день. Раптом у кімнату забігла перелякана Софійка:

- Мамо! Мамо! Біжи швидко сюди! – Скрикнула дівчинка, а Наталя, наче ошпарена зірвалась із свого місця і побігла за нею, думаючи що могла статись.

За кілька секунд вони вже були на кухні. Там за столом сиділа Віка і спокійно пила сік. Налякана Наталя не могла зрозуміти що ж сталось.

- Софійко, що трапилось? – Спитала Наталя у донечки.

- Віка розлила сік! – Пояснила Софійка.

- Нічого стлашного! Зараз тьотя Наталя витле! – Звернулась до Софійки Віка і питально поглянула на Наталю.

- Так, я зараз все витру! – Спокійно відказала Наталя і взяла ганчірку.

-А чужа тьотя не плийде свалитись? – З недовірою спитала Софійка.

- Ні, донечко, звісно, не прийде! Це тільки наша кухня і ніхто тут не посміє з тобою сваритись! Може, і тобі налити соку? – Спитала Наталя у Софійки, а та кивнула.

-Я можу їй налити! – Вигукнула Віка.

- Ні, Вікусю, я наллю і їй, і тобі – ви ж мої гості! – Усміхнулась діткам Наталя.

     Наливши їм соку, вона знову повернулась до своїх  записів. Та чомусь про робочий графік думати не могла. Її із звичної колії вивела фрази Софійки, коли та згадала про тьотю, що сваритиме за розлитий сік. Бідне дитя – вона стільки пережила неприємних моментів, коли вони жили у гуртожитку. В цю квартиру вони переїхали півроку тому, а вона все ще не може звикнути, що на їхню кухню ніхто чужий не увійде. Спільна кухня, спільний санвузол, все це для Наталі, як і її донечки лишилось позаду. Тепер у них своя квартира, хоч маленька однокімнатна, в не дуже престижному районі, та все ж СВОЯ! Як же довго Наталя мріяла про неї, вона економила на всьому, навіть на дитячих речах, бо знала, що для донечки буде найкраще у власному житлі.

     Із кухні доносився сміх дівчаток, а Наталі пригадались сумні дні у гуртожитку, коли Софійка була ще дуже крихітною.

4 роки і кілька місяців тому

     Повернувшись від Аліни після спільного святкування Нового року, Наталя залишила Софійку у ліжечку, а сама побігла до чергового, де її вже чекали, щоб поновити договір на проживання. Це була формальність, яку треба було поновити на початку року, тому Наталя розраховувала, що через хвилин десять повернеться. Та так не вийшло. Її затримав комендант, дав список з переліком документів, які потрібно, щоб із нею проживала дитини. Потім ще зустріла колегу по роботі, яке теж тут проживає, трішки поговорила. А тоді піднялась на свій поверх. Ще з далеку вона почула незадоволене буркотіння немолодої сусідки, а згодом і почула плач дитини. Це була її Софійка і Наталя чимдуж побігла до своїх дверей-

- О! Мати-зозуля повернулась! – Невдоволено буркнула сусідка.

Наталя не стала слухати цю жінку , знала, що скандалістка.

- Дитина плаче, а мати гуляє! Мало тобі одного байстрюка, то ще пішла шукати!? Безсоромниця! – Злісно вигукнула бабуся.

    Між тим Софійка не вгавала. Наталя швидко відчинила двері кімнати і кинулась до дитини. Пригорнула її до грудей і стала гойдати. Дівчинка швидко заспокоїлась та заснула. А в Наталі закипав гнів. Так, вона була спокійною і врівноваженою, вона не встрявала у сварки, не конфліктувала. Але… це тоді, коли це стосувалось її. Зараз ця жінка обізвала її дитину і вона на це не мовчатиме. Наталя різко піднялась, кинула погляд на дитя,  що спало, і рушила на пошуки злісної дівчинки. Шукати довго не довелось, вона просто опустилась на поверх нижче і вже знайшла собі жертву – якось хлопчака років семи. Жінка сварила його, що він кинув якось папірця, а він запевняв, що то не його. Та Наталі зараз було не до цього.

• Як ви посміли назвати моє дитя байстрюком?! – Суворим тоном мовила вона.
• Хм… Забула тебе спитати? – Зневажливо відказала жінка.
• Я дуже надіюсь, що цього більше не повториться!
• А ти знайди собі чоловіка, а тоді може й не повториться! Якщо батько у дитини буде.
•  У моєї дитини є батько!
• Дивно, чомусь його тут не видно?
• Він працює, тому й не з’являється! – Продовжила свою брехню Наталя.
• Ага, з’явиться, не вірю... Таку, як ти чоловіки заміж не беруть, лише іноді граються!

Наталя хотіла щось відказати, та сльози підступили до горла і вона, розвернувшись побігла у свою кімнату-схованку!