9.

   Коли Аліна зателефонувала до Орисі і запропонувала разом зустрічати Новий рік, то остання, звісно, відмовилась.

- Дякую тобі, Аліночко, за запрошення, але я не можу. Дем’ян запропонував зустрічати Новий рік лише удвох , а я погодилась.

- Ну якщо так, то тоді бажаю вам гарно провести час! – Сказала Аліна Орисі. Їй хотілось ще додати Орисі, що не варто вірити словам Дем’яна, бо людина він не надійна. Та Аліна розуміла, що Орися ще має до нього почуття, і її слова лише нашкодять, то ж вирішила промовчати.

- Дякую, Аліно, не сумуйте без мене! Ми зустрінемось вже після Нового року і разом поп’ємо чаю! – Пообіцяла Орися. Дівчата ще кілька хвилин поговорили  про дітей (бо ж молоді мамусі без цього не можуть), а потім розпрощались і кожна пішла до своїх справ.

    Орися довго вибирала, що одягнути їй на увечері, хоча нового одягу в неї майже не було. І тут раптом їй потрапило на очі бежеве плаття, те, яке вона планувала одягнути на їхнє весілля. Плаття було літнім, але у квартирі не холодно, то ж можна одягнути. Поки Арсенчик спав, вона гарно випрасувала його і поспішила готувати вечерю. Орися поки ще годувала сина груддю, тому харчувалась лише дієтичною їжею, але ж знала, що Дем’яну потрібно приготувати щось ситніше, ніж легенькі каші. Переглянувши залишки продуктів, Орися знайшла невеличкий кусень м’яса, то ж вирішила його запекти. А на гарнір буде картопляне пюре, яке можна і їй. Коли закінчила з вечерею, як раз прокинувся синочок. Орися погодувала його, трішки з ним погралась, тоді покупала і перевдягнула. Минула десята вечора. Дем’ян вже мав би прийти, але чомусь його не було. Орися спробувала додзвонитись, та все було марно. Але через деякий час він сам зателефонував.

- Ну що чекаєш вже на мене? – Спитав він.

- Звісно, вечеря вже готова.

- Я тут Старий рік проводив із колегами. Зараз заскочу в магазин за продуктами і буду вдома. Малий, вже заснув?

- Поки що ні.

- То вкладай малого, а я як раз підтягнусь…

    Орися так і зробила. Арсен в цей вечір швидко заснув, і Орися стала перевдягатись у святковий наряд. Вона навіть встигла трішки укласти волосся і нафарбуватись, потім увімкнула бабусині гірлянди, бо ялинки, на жаль, у них не було. Орися не зводила погляду із годинника, час невпинно летів, а Дем’яна все не було. Дівчина підійшла до вікна. На вулиці від снігу було видно, як удень. Там ще проходили люди, мабуть, поспішали кудись на святкування. Орися шукала поглядом знайому постать Дем’яна, але його не було. О 23.50 вулиця опустіла. Минуло п’ять хвилин. На горизонті з’явився одинокий перехожий, він дуже поспішав. Але ні, це не Дем’ян. Рівно о дванадцятій стали лунати салюти, небо засіяло різними барвами. Орися відійшла від вікна, сіла за стіл. Хотілось заплакати, але вона трималась. Їй не можна хвилюватись – зникне  молоко. Та й Дем’ян не вартий цього. Він прийшов о пів на першу в хорошому настрої і з великим пакетом, а ще від нього чувся запах алкоголю.

- Слухай, мала, всі таксі зайняті, громадський транспорт не ходить, довелось йти пішки. Але нічого – краще пізніше, як ніколи! – Сказав у своє виправдання Дем’ян. – Став свою вечерю, а я дістану те, що купив.

    Орися повірила його словам. Хоч десь глибоко в середині, розуміла, що все не так, як він каже. Проте слухняно підвелась із крісла і стала діставати печене м’ясо із духовки.

- О! А ти сьогодні красива! Молодець, підготувалась! – Ніби підбадьорюючи Орисю, мовив Дем’ян. Він поставив на стіл шампанське, мандарини, шоколадні цукерки та баночку ікри. Нічого з цього Орися їсти не могла, бо в Арсена часто виникала алергія. Вона відмітила, що Дем’ян добре закупився, проте навіть не спитав чого хоче вона. Орися теж поставила на стіл те, що приготувала.

- Став бокали, а я відкрию шампанське. – Наказав Дем’ян.

- Я поставлю лише тобі, я буду чай, мені ж не можна алкоголю.

- Та чого там не можна!? Трішки не зашкодить.

- Ні, не хочу ризикувати. Пий сам. – Все відмовлялась Орися.

- Не будь такою правильною, Орисю! – Невдоволено мовив Дем’ян. Він відчинив шампанське і наповнив свій бокал.  – Гаразд, за Новий рік! – Вигукнув Дем’ян.

В цей момент із кімнати почувся плач дитини.

- Ой, Арсенчик плаче! – Орися підвелась і побігла до малого.

- Почалося! – Невдоволено буркнув Дем’ян і випив налите шампанське. Потім знову наповнив бокал. Не чекаючи на Орисю, Дем’ян став вечеряти. Потім знову налив і перейшов до десерту, а Орися все не йшла. Тоді Дем’ян не витримав і пішов у кімнату. Орися ходила по кімнаті і колисала на руках сина.

-Ти ще довго? – Неголосно спитав він.

- Не знаю. Він не плаче лише у мене на руках. Коли ложу у ліжечко, знову починає плакати.

- Бач, який хитрий! Нічого, поклади, поплаче і засне. Не треба, щоб звикав спати на руках – тобі ж важко буде!

- Не знаю… він, зазвичай, спить у ліжечку сам, а то чомусь не хоче. – Орися була трішки збентежена.

- Клади, клади, ось побачиш через пів години спатиме міцним сном.

     Орися неохоче поклала сина до ліжечка. А він знову зайшовся плачем. Та Дем’ян потягнув Орисю з кімнати на кухню. Вони знову сіли за стіл.