8.

     На столику поруч із чашкою лежав ключ від нової автівки Орисі. Як же Орися тішилась нею! Так, це не був дорогий розкішний автомобіль, а проста модель маленької автівки, як кажуть, для жінок, та для Орисі її купівля стала не-аби-яким досягненням. Колись холодного січневого дня вона пообіцяла синові (який тоді ще майже нічого не розумів), що купить для них машину і їм не доведеться ходити пішки чи їхати громадським транспортом у незручний для них момент.

     Орися добре запам’ятала цю зиму, першу зиму у статусі молодої мами. Бабуся побула із нею ще кілька днів після виписки, а потім змушена була їхати (Орися тоді ще не знала причини). Дем’ян з’являвся вдома рідко. Добре, що бабуся навчила  Орисю як доглядати за малям. І Орися справлялась, не дивлячись на те, що їй тільки виповнилось вісімнадцять. Але їй було важко. Важко не так фізично, як морально. Їй, зовсім юні дівчині, хотілось спілкування з однолітками та яскравих емоцій, замість того вона мала сіру рутину: годування маляти, прання, прибирання, миття посуду. А коли приходив Дем’ян, то ще й йому мала щось готувати. Він в той час погоджувався посидіти з дитиною. Саме так і було -  Дем’ян брав свій телефон і сідав біля колисочки сина. А коли малюк починав плакати, Дем’ян швидко кликав Орисю. «Я не знаю що із ним робити?» - казав,  а Орися все кинувши, бігла до сина. Вона не сперечалась із Дем’яном, не звинувачувала його, просто приймала все, як належне. 

      І ось в один такий вечір, коли Дем’ян був із дитям, а вона вже закінчила справи на кухні, Орися тихеньку увійшла до них у кімнату. Арсенчик мило спав у ліжечку, а Дем’ян щось клацав у телефоні. Він не чув, що Орися увійшла, а був зосереджений на екрані телефону. Орися мимоволі замилувалась ним – все-таки він дуже симпатичний. Принаймні, для неї. Орися тихенько підійшла і сіла поруч із ним, злегка притулившись до його плеча.

- О, мала, ти повернулась? – Здивовано поглянув на неї Дем’ян.      

- Повернулась! – Відказала Орися і пильно подивилась в його очі. Мабуть, в цьому погляді Дем’ян теж щось помітив важливе для нього. Він теж обійняв Орисю, через кілька секунди їхні губи вже зустрілись у поцілунку. Потім були обійми.

- Мала, в нас так давно не було нічого! – Нагадав Дем’ян.

-А якщо я знову...

- Тепер цього не станеться, у мене є чим захиститись…

І тут раптом заплакав малюк. Орися стрепенулась і хотіла поколисати його.

- Облиш. Не треба зайвої уваги, він зараз затихне. – Зупинив її Дем’ян і продовжив цілувати. Але малюк плакав. Все більше і голосніше.

-Та заспокой ти вже його! – Розлютився Дем’ян і швидко пішов з кімнати. А Орися взяла дитину на руки, пригорнула до грудей і  Артемко миттю заснув. Але Дем’ян вже не повернувся, спав у вітальні.

Наступного ранку Дем’ян запив в Орисі:-

-Ну що, щось серйозне було із малим?

-Ні, він просто захотів маминого тепла. – Відповіла Орися.

- Захотів. Не можна так балувати дітей, у мене є менші брати, я їх колись доглядав і знаю, що багато уваги дітям не потрібно.

Орися не хотіла із ним про це говорити, тому сказала зовсім інше:

- Скоро Новий рік… Пам’ятаєш, як ми тут його зустрічали вперше разом?

- Ага. Хочеш повторимо?

- Але краще без гостей…

-    Гаразд тільки я і ти. Сподіваюсь, малий нам не зіпсує свято. То що з мене шампанське і мандарини, а з тебе святкова вечеря?

-     Добре, спробую щось приготувати…

-   Але знаєш що, Орисю… А одягни на свято щось інше,  а не спортивний костюм.

  -  Гаразд, подивлюсь що у мене є. – Пообіцяла Орися.

Дем’ян пішов, а Орися поспішила до шафи пошукати щось гарне.