4.

    Аліну розбудив дитячий плач. Вона швидко кинулась до дитячого ліжечка і… виявила, що знаходиться у салоні автобуса. Сіла, зосередилась і пригадала розмову із водієм. Її охопив страх, серце швидко забилось, а руки затремтіли. Виходить, що вона міцно заснула і їй наснився дитячий плач. Що ж вона накоїла?!Але ж її донечка також, напевно, вже прокинулась і плаче! Аліна швидко піднялась зі свого місця і підійшла до водія.

- Скажіть, будь ласка, де ми знаходимось?

- Хвилин за двадцять будемо на місці! – Спокійно відповів той, а Аліну від його слів ще більше стало трусити. Та вона розуміла, що паніка тільки зашкодить. Тому спокійно повернулась на своє місце і старалась тверезо оцінити ситуацію Якщо навіть зараз відправлятиметься автобус назад, то їхати їй доведеться близько чотирьох годин. Якщо взяти таксі, дорога займе близько трьох годин, але й це надто багато у цій ситуації. Аліна стала міркувати як все виправити. Звісно, що треба зателефонувати чи до Орисі, чи до Наталі. Але ж що вони зможуть, якщо квартира її замкнена. І тут раптом Аліна пригадала, що в Наталі є ключі від її квартири. Коли вона гостювала в них на Новий рік, Аліна йшла зранку за покупками, а Наталя лишилась із дітьми. Але їй несподівано подзвонили із гуртожитку і сказали, що потрібно терміново поновити договір на проживання. Тому Аліна сказала Наталі замкнула квартиру запасними ключами. Після того вони так і не бачились, отже ключі мають бути в Наталі. Отже, Аліна вирішила телефонувати до неї.

-  Наталю, привіт. У тебе є мої запасні ключі? – Відразу спитала вона.

-   Привіт. Так, вибач, що не віддала ще.

-   Добре, що не віддала. Наталю, будь ласка, їдь терміново до мене. Там моя донечка сама, а я… я далеко…

-   Що? Аліно, щось трапилось?

 -    Не знаю, що на мене найшло. Я їду до батьків. Благаю, довідайся до моєї дитини. Тільки швидше! – Голос Аліна тремтів, вона була в розпачі і ніяк не розуміла, як вона могла так вчинити.

-    Звісно, Аліно. Вже їду! Тільки одягну тепліше Софійку, вже викликаю таксі.

-    Дякую, і подзвони, будь ласка, щойно побачиш мою дочку!

-   Гаразд, Аліно! – Пообіцяла Наталя і від’єдналась. Аліна ж ніяк не могла заспокоїтись. Її донечка знаходиться сама в квартирі вже більше чотирьох годин. Вона, напевно, чекає маму, а її мама хтозна-де. Хоча Віка лежить у ліжечку, і ніби все має бути відносно добре, але дурні думки лізли у голову Аліни.

      Рідне місто її зустріло тьмяними вогнями автовокзалу і пронизливим вітром.

- Пані, маршрутні таксі ходять до півночі, отож матимете чим дістатись куди потрібно! – Повідомив Аліні водій, коли вона виходила з автобуса.

    Аліна подякувала, але не знала чи варто їй їхати до батьків, чи відразу повертатись назад. Великий годинник на приміщенні автовокзалу показував двадцять першу годину і тридцять хвилин. Аліна вирішила піти до приміщення вокзалу і запитати коли відправляється перший автобус на Київ. Але перед цим набрала Наталю.

- Ми ще у таксі! Наберу тебе, коли будемо на місці. – Коротко відповіла Наталя.

    Так, з моменту, як вона говорила з Наталею пройшло дуже мало часу, але їй здавалось, що минула вічність. Аліна розпитала у працівниці вокзалу коли відправляється найближчий рейс на Київ. Виявилось, що він поїхав півгодини тому, а наступний буде аж завтра вранці. Тоді Аліна вирішила їхати назад на таксі. Вона зателефонувала у місцеву службу і запитала про вартість до столиці. Ціна була вражаюча, особливо для матері-одиначки у декретній відпустці. Так, у цій ситуації Аліна не збиралась економити, та все ж вирішила зачекати дзвінка від Наталі. І ось нарешті на екрані телефону з’явився довгоочікуваний номер. 

-  Не хвилюйся, Аліно, тут усе добре. – Спокійно сказала Наталя. – Вікуся зовсім не плакала. Вона лежала у ліжечку і смоктала пальчик на своїй ніжці.

-    Але ж вона була у шкарпеточках! – Чомусь про це згадала Аліна.

-   Так, вони лежать у ліжечку. Напевно, злізли з ніжок.

-   Бідненька моя… - В Аліни з очей покотились сльози.

-   Не хвилюйся, я зараз їй зварю кашки і перевдягну.

-   Я візьму таксі і приїду за кілька годин, бо автобус буде аж уранці.

-   Аліно, приїдеш ранковим рейсом. Я залишусь і подбаю про твоє дитя. Навіть, якщо ти їхатимеш на таксі, то повернешся посеред ночі. Вікуся вже спатиме. Тому це нічого не змінить, а так трішки відпочинеш. Ти ж знаєш, що мені можна довіряти.

-   Знаю, Наталю. І дуже тобі вдячна. За все. – Аліна вже не стримувала сліз.

-    Перестань, Аліно, ти теж мене не раз виручала. І не хвилюйся, у нас все буде гаразд! – Заспокоїла Аліну Наталя. І Аліна вперше за кілька останніх годин зітхнула з полегшенням.