3.

4 роки і кілька місяців тому

     Перші дні після пологового Аліна насолоджувалась домашнім комфортом. Маленька донечка була досить спокійною і не доставляла мамі багато клопотів, головне аби її вчасно погодували, передягнула і поклали спати. А з цим Аліна чудово справлялась. Вона навіть без проблем оформила всі документи на доньку, вибрала їй педіатра та вже навіть думала, щоб записати її у садочок на майбутнє. Аліна розуміла, що їй потрібно буде йти на роботу, щойно зможе віддати дитину в садок, бо інакше в них не буде засобів для прожиття. Та записати до садочка Вікусю вона не встигла.

     Після Нового року у них почались неприємності і Аліна у всьому звинувачувала себе. Цілий грудень вона просиділа вдома, виходячи зрідка в магазин та аптеку. Іноді –  на прогулянку з малечею, але грудень видався дуже холодним, тому це було не так часто. Аліні дуже не вистачало живого спілкування. І вона вирішила запросити до себе на Новий рік Орисю і Наталю. Орися відмовилась (надіялась, що зустріне Новий рік із Дем’яном), а Наталя прийшла разом із донечкою. Звісно, що заночувала. І все ніби було добре. Тільки відразу на другий день Вікуся захворіла. У неї різко стала зростати температура тіла, іноді вона сягала поділки тридцяти дев’яти. Дівчинка не хотіла їсти, постійно плакала, а коли засинала, то важко дихала і часто прокидалась. Аліна в ці дні майже не спала. Вона викликала дитячого лікаря. Він ретельно оглянув дитя і сказав, що це один із вірусів, що зараз лютують. Запропонував госпіталізацію, але натякнув, що у лікарні не дуже безпечно, бо багато хворих, і у кожного різні віруси. Аліна і сама не дуже хотіла в лікарню, тому написала розписку, що відмовляється від госпіталізації. Лікар виписав купу різноманітних засобів, які мала примати Вікуся і пішов, пообіцявши прийти на наступний день. А далі Аліні, здавалось, що вона потрапила на якусь каторгу. Вона купила все, що приписав лікар (добре, аптека знаходилась у їхньому будинку) і прийнялась лікувати півторамісячне дитя. Все вимірювала, щоб було маленькими дозами, а дитина відмовляється від цього, зригує. Крім того, потрібно було все давати за графіком. Тому Аліна наводила будильник і вставала по кілька разів на ніч, вдень ходила, наче п’яна. Але всі думки її були зайняті здоров’ям дитини. Аліна вперше в житті відчула, наскільки дорога для неї її донечка. Лікар приходив щодня і оглядав дівчинку. Десь на день четвертий відмітив, що маля поправляється, а ще за кілька днів Віка вилікувалась. Та на цьому неприємності не закінчилась, виснажений організм Аліни і сам підхопив вірус. Тепер температура піднялась у неї, боліло горло, заклало ніс, зникли сили. Вона ледь доходила з кімнати на кухню. Хоч їсти не хотіла взагалі, потрібно було годувати донечку. Грудного молока в Аліни майже не було, потрібно було готувати для Віки кашки. Такою виснаженою Аліна ще не була ніколи. Їй постійно хотілось спати, а Вікуся плакала, коли поряд не було мами. А Аліна й сама зараз дуже потребувала своєї мами. Хоча вона була вже не проти прийняти будь-чию допомогу. Тільки не було до кого звернутись. Кликати Наталю чи Орисю небезпечно, бо ж і вони могли б заразитись, з колишніми подругами Аліна давно не спілкується, а рідні…  Вона так і зізналась батькам, що в них вже її онучка. Так прохворіла Аліна цілий тиждень, тепер із жахом пригадує ці дні, та ще жахливіше сталось у неї після хвороби.

      Цього ранку Аліна вперше проснулась без температури. Вона швидко та легко приготувала кашку для Віки, погодувала її, перевдягла і поклала спати. І тоді, вперше за кілька днів, відчула, що хоче їсти. Переглянувши запаси продуктів, Аліна зрозуміла, що їх майже не лишилось, потрібно йти за покупками. Спочатку Аліна вирішила, що піде разом із Вікою, коли ти прокинеться, але надворі був мороз більше десяти градусів. Аліна розуміла, що для маленької дівчинки він небезпечний. Тому вирішила йти сама. Ранковий сон у Віки був короткий, вона спала десь з годину. Тому Аліна зачекала, поки вона проснеться. Знову погодувала її, погралась із нею, помила, перевдягнула і знову поклала спати. Аліна знала, що на цей раз малеча спатиме три-чотири години. Щоб купити необхідні продукти, їй вистачить і години, тому Аліна зі спокійним серцем покинула своє маля.

      Надворі і справді було морозно. А ще лежало багато снігу. Від його білизни в Аліни трішки запаморочилось в голові, стало клонити на сон. Вона на мить подумала, що потрібно вертатись додому, але все ж вирішила купити продуктів. Перейшла на протилежний бік вулиці, там був один із її улюблених супермаркетів. Аліна вже майже дійшла до цього магазин, коли раптом побачила на узбіччі невеличкого автобуса. Чомусь він здався їй знайомим. Придивилась і побачила табличку з назвою свого рідного міста. Отже, автобус прямує туди.

- Панночко, хочете їхати з нами? – Спитав водій і вже завів двигун.

     Аліна задумалась, думки плутались. Вона пригадала, що їй треба додому, а цей автобус туди як раз їде, тому кивнула водієві.

- То заходьте, бо ми вже їдемо, пасажир, якого ми чекала, зателефонував і сказав, що не їхатиме. То ж ми рушаємо!

    Аліна не пам’ятала, як зайшла в той автобус, як розрахувалась з водієм. Пригадує тільки, що сіла вкінці автобуса на зручному кріслі. Їй стало добре в затишно. Вона відчула якийсь спокій і заснула…