1

14 лютого Валентина прокинулася раніше, ніж хотіла, і пізніше , ніж треба було.

Найгірша комбінація для дня, коли місто зранку вже пахне чужими букетами й парфумами "я не шукаю нічого серйозного". 

Телефон мигнув на тумбочці:

"Чекаю на вечір. Червоні тюльпани чи рожеві?"

Валентина навіть не взяла його в руки - просто подивилася, як дивляться на рекламу кредитів. Це наче красиво, але ти вже знаєш фінал.

-- Краще піца, - сказала вона стелі. - Я обираю піцу. Піца - це  просто. Тісто не обіцяє майбутнього. Сир не каже "назавжди". І ще - піца ніколи не дивиться на тебе так, ніби ти маєш відповідати чиїмось очікуванням.

Це звучало смішно, але в цьому було щось терапевтичне. В Італії піца - це не "фаст-фуд". Це маленька угода з життям, а саме ти не просиш багато, але хочеш , щоб було смачно і чесно. І без сюрпризів.

Вона встала, загорнулася в халат і підійшла до дзеркала.  Валентина виглядала як людина, яка знає про емоційну залежність усе… і тому п’є каву без цукру - щоб хоч десь контролювати солодке.

Тридцять два. Гарне обличчя, утомлені очі, зібране волосся і ця звичка злегка піднімати брову, коли хтось каже: "я просто такий по життю".

Колись вона думала, що якщо бути розумною - буде простіше.  Потім дізналася, що розум - це не броня. Це прожектор. Він світить туди, куди не хочеться дивитися.

Телефон знову пискнув.

"Ти там? Я вже забронював столик😊".

Валентина відкрила додаток знайомств. І тут важливо, що вона там була не тому, що "відчай" чи "нікого немає".  Вона там була з дуже конкретною метою - експеримент.  

Після останніх стосунків (тих, які закінчились наче тихо, а всередині довго гуділо)  вона пообіцяла собі, що не тікатиме. Ні від чоловіків, ні від шансів, ні від себе.

Вона навіть записала це в нотатки: "побачення - це не вирок. Це всього лише розмова".  

Смішно, правда? Психологиня, яка може за дві сесії розкласти чужий страх по поличках... і за дві секунди відчути свій, як сирену.  Палець завис над кнопкою "скасувати".

В голові одразу ожив голос,  який не питав дозволу:

А раптом він нормальний?

А раптом ти знову себе загубиш?

А раптом ти просто злякалась, бо давно не дозволяла собі "ХОЧУ"? 

Валентина видихнула. 

— Я вчу жінок не боятися кохання. - прошепотіла вона, ніби це було заклинання. Потім усміхнулася сама собі в дзеркалі й додала: 

— А ще я вчу їх не зраджувати себе.   Навіть якщо тюльпани рожеві. 

Натиснула. Побачення скасовано. 

Полегшення розлилося по тілу так, ніби вона щойно відмінила не вечерю… а кредит під "безвідсотково, але з підводними каменями".

І в ту ж мить телефон дзенькнув новим повідомленням - від подруги Тамари: "Скажи, що ти не зробила це знову. Валю. Не смій. Я вже дістала святкові нерви!"

Валентина набрала:

— Я не втекла.. Я … оптимізувала сценарій.

— Ти оптимізуєш своє особисте життя до повної самотності, - буркнула Тамара.

— Ні. Я просто чекаю, поки з’явиться чоловік, якого не треба буде аналізувати.

— Таких не існує. 

— Я вірю в чудеса.

— Ти ж психолог. 

— Саме тому.