Я вже можу
Зовсім не відповідати
На чиїсь очікування або забаганки.
Мені вже легко,
Хоч іноді прикро знати,
Що після ночей
Неодмінно приходять ранки,
Де все стає на місця,
Де не вводять в оману
Слова й придушені обіцянки,
Де загалом немає самообману.
Коли не хочеться ставити
І тим більше відповіді давати
На питання, які втратили значення.
Коли немов «прощавай» чи то «вибачай»
Звучить чиєсь «до побачення».
Коли вже не може зачарувати
Чиясь незбагненність і таємничість,
Де нарешті відчай уже не відчай,
Де розгубленість також не личить.
Я вже можу тримати відстань
І завершувати незрілі стосунки,
Не виправдовувати брехню,
Не шукати причини,
Не робити якісь розрахунки.
Тепер набагато простіше бачити,
Де щирість, а де так,
Тільки наполовину.
Де лагідність
Може нічого не значити,
І навіть за приємною маскою
Впізнати справжню людину.
Відредаговано: 15.11.2021