Жінка військового

Ну, що, поїхали. Жінка військового, нехай і тимчасово. Постійно в тонусі, в очікуванні дзвінка, в молитві. Турбота про те, щоб воїн був здоровий, мав все необхідне, та згрупування внутрішніх сил в любу хвилину опинитися поруч з допомогою у дорожній сумці, не забувши і про побратимів. І так, починаючи з шокового 2015.

А ще — вона мама. У якої турботи про дітей (навчання, хвороби, побутові питання та багато чого іншого). А ще — відповідальна працівниця, що працює в умовах війни, в зоні бойових дій. А це — майже кожного дня тривога і не тільки за своє життя.

А ще — постійне бажання зробити ще більше, і це не залежить від настрою чи якогось тимчасового пориву, це десь у підсвідомості, відмовляєш собі в усьому.

Постійний рух та різні думки, хвилювання і ще багато іншого виснажують і поступово створюють «чудове» підґрунтя для хвороб. Але ти все ж тримаєшся, тому що чомусь повинна бути сильною, змушуєш себе не скаржитися і залишаєшся на одинці з собою та своїми проблемами, проблемами сну, комфорту, тепла.

І от — нарешті це відчуття, що про тебе не забули. І розумієш (це розуміння приходить не відразу, з почуттям якоїсь провини, відчуттям, що це може закінчитися вже завтра... Бо обставини), що нарешті подбали про тебе, твою родину, здійснили твою мрію.

І ти сьогодні можеш виспатися на ортопедичній подушці, щоб завтра встати без постійної звичайної болі, що тебе особливо переслідує у стресових моментах, будеш зі світлом, коли навкруги — темрява, а в теплому спальнику скоро буде бачити сни про домівку твій власний захисник.

Життя швидкоплинне, і дуже важливо для кожного, коли вчасно підставляють тобі надійне плече, особливо перед святами!