Мережа зради

Ольга та Лідія дісталися до міста, яке було сховане серед карпатських пагорбів. Воно здавалося тихим і затишним, але саме це було ідеальним прикриттям для їхньої зустрічі з людиною, яка, за словами Ольги, могла допомогти.

— Його звати Андрій, — пояснила Ольга, коли вони зупинилися перед старим кафе. — Колись він працював журналістом-розслідувачем. Тепер він у тіні, але його знання і зв’язки безцінні.

Лідія кивнула, хоча в її серці була тривога. Вона не знала, чи можна довіряти цьому незнайомцю, але в них не було іншого вибору.

Кафе було майже порожнім. Ольга швидко знайшла Андрія — середнього віку чоловіка з пронизливим поглядом і сивиною в волоссі. Він сидів у кутку, тримаючи в руках чашку кави.

— Ольга, — сказав він, коли вони підійшли. — Не думав, що ти ще колись з’явишся.

— Обставини змушують, — відповіла вона, сідаючи навпроти. — Це Лідія.

Андрій коротко кивнув у її бік, але його увага була прикута до Ольги.

— Що трапилося?

Ольга коротко розповіла про все: про ключ, сховище, знайдені документи й людей, які їх переслідують. Андрій уважно слухав, час від часу киваючи.

— Ти вплуталася в небезпечну гру, — сказав він, коли Ольга закінчила.

— Я це знаю, — відповіла вона. — Але тепер у нас є докази, і ми хочемо їх оприлюднити.

Андрій задумався, тримаючи чашку в руках.

— Це непросто, — сказав він. — Люди, які стоять за цим, мають величезну владу. Якщо ти хочеш оприлюднити це, тобі потрібен надійний канал.

— У тебе є такий канал? — запитала Ольга.

— Є, — відповів Андрій. — Але це ризик. Якщо вони дізнаються, що я допомагаю вам, мене можуть знищити.

— Ми всі ризикуємо, — сказала Ольга. — Але це єдиний спосіб зупинити їх.

Андрій зітхнув і кивнув.

— Гаразд. Я допоможу. Але спершу нам потрібно зрозуміти, що саме ми маємо.

Вони повернулися до невеликої квартири Андрія, яка була завалена книгами, паперами й технікою. Він підключив електронний носій до свого комп’ютера й почав переглядати файли.

— Це просто скарбниця, — сказав він, розглядаючи документи. — Тут є все: від імен до детальних звітів про експерименти.

— Чи можна це оприлюднити? — запитала Лідія.

— Можна, але не все одразу, — відповів Андрій. — Якщо ми викладемо все, вони зможуть це спростувати або заблокувати. Нам потрібно діяти поступово, щоб створити резонанс.

Ольга кивнула.

— З чого почнемо?

— З імен, — сказав Андрій. — Якщо ми знайдемо когось із тих, хто вижив після цих експериментів, і вони готові будуть свідчити, це стане нашим козирем.

Лідія раптом згадала про свого сусіда.

— Я бачила одного з учасників на відео, — сказала вона. — Його звали Ігор. Він був моїм сусідом по кімнаті в університеті.

Андрій подивився на неї з інтересом.

— Це може бути важливим. Якщо він живий, ми повинні його знайти.

Пошуки Ігоря почалися того ж вечора. Андрій використав свої зв’язки, щоб отримати доступ до баз даних і соціальних мереж.

— Схоже, він зник кілька років тому, — сказав він, переглядаючи інформацію. — Але є сліди, що він міг опинитися в одній із закритих клінік.

— Що це за клініка? — запитала Ольга.

— Приватна установа в передмісті. Вона належить до мережі, яку фінансує одна з компаній, згаданих у документах, — відповів Андрій.

— Це пастка? — запитала Лідія.

— Можливо, — сказав Андрій. — Але якщо Ігор там, ми повинні це перевірити.

Наступного дня вони вирушили до клініки. Будівля виглядала сучасною й добре охоронюваною. Андрій пояснив, що вони мають діяти швидко й непомітно.

— Ми зайдемо під виглядом відвідувачів, — сказав він. — Ольга, ти залишишся в машині, щоб бути напоготові.

Лідія відчувала, як у неї холоне всередині, але вона знала, що це необхідно.

Вони увійшли до клініки, намагаючись не привертати уваги. Андрій видавався впевненим, ніби знав, що робить.

— Нам потрібен доступ до архіву, — прошепотів він, коли вони пройшли коридором.

— А якщо нас помітять? — запитала Лідія.

— Ми будемо діяти швидко, — відповів Андрій.

Коли вони дісталися до архіву, Андрій швидко почав шукати файли.

— Ось, — сказав він, дістаючи папку. — Ігор був тут, але його перевезли в інше місце.

— Куди? — запитала Лідія.

Андрій вказав на адресу, написану в документах.

— Це має бути їхній головний центр, — сказав він.

— Значить, ми їдемо туди, — сказала Лідія, відчуваючи, як у ній зростає рішучість.

Вони повернулися до машини й розповіли Ользі про знайдену інформацію.

— Це буде небезпечно, — сказала Ольга. — Але якщо ми знайдемо Ігоря, це може змінити все.

— Ми готові ризикнути, — сказав Андрій.

Лідія зрозуміла, що їхня місія стає дедалі складнішою. Але вона знала, що не може зупинитися. Тепер це була не лише боротьба за правду, а й за тих, хто став жертвою цієї змови.