Жінка, що шукала кнопку тиші
Слова, які застрягли в горлі
Є слова, що помирають мовчки,
так і не злетівши з втомлених вуст.
Вони роками сидять у горлі
важчим тягарем, ніж смуток і сум.
Я стільки раз хотіла сказати:
«Мені болить. Не йди. Залишись».
Та замість правди ковтала мовчання,
бо серце боялось чужих “колись”.
Є речі, які не вміють кричати,
вони просто тихо живуть в тобі.
Мов тінь під ребрами, мов чужа втрата,
мов дощ, що збирається у душі.
Я не сказала, як сильно втомилась,
як важко тримати себе щодня.
Як часто вночі сама собі снилась
маленька дівчинка без тепла.
І люди ішли, навіть не помітивши,
що я мовчала не просто так.
Бо інколи душі кричать настільки тихо,
що світ не чує їхній страх.
Тепер ті слова — мов каміння в грудях,
мов листи, не відправлені нікому.
І кожне «пробач», кожне «люблю»
назавжди лишилось у горлі глухому.
А знаєш…
найстрашніше не тоді, коли мовчиш.
Найстрашніше — коли звикаєш
ніколи не говорити про свій біль.
Відредаговано: 17.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
