Жінка, що шукала кнопку тиші
Шум
У світі крик давно став мов законом,
де кожен щось комусь весь час винен.
Хтось тисне словом, хтось байдужим тоном,
а хтось мовчить — та ранить ще сильніш, ніж гнів
Гудуть думки, мов вулиці весною,
де все спішить і тягне за собов.
І я стою між правдою й журбою,
між тим, що хочу, й тим, що вже було.
Мене кликали: будь сильна, будь зручна,
усміхнена, спокійна, як вода.
А я в душі була така розгубна,
як ніч без зір, як спалена біда.
Чужі слова, мов камені у спину,
чужі поради — пилом на плечах.
І я несла цю шумну хуртовину,
ховаючи свій розпач по ночах.
Та десь у серці тихо жила мрія —
закрити двері, вимкнути цей світ.
Щоб хоч на мить почути, як надія
мені шепоче: тобі іще болить?
Бо шум — то все, що душу розриває,
усе чуже, нав’язане, пусте.
А тиша — там, де жінка оживає,
де вперше серце слухає себе.
Відредаговано: 17.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
