Розділ 30. Повернення до гнізда

Ранок на хуторі Йонаса піднявся без галасу й пишноти. Сонце пробивалося крізь шпарини в солом’яній стрісі, вихоплюючи золоті порошинки, що кружляли над сіном. Агнес прокинулася від тиші й густого запаху сушеної м'яти, який за ніч, здавалося, став її власною шкірою. Вона лежала нерухомо, відчуваючи на своїй талії важку, теплу долоню Кароля.

Він не спав. Його темні очі дивилися на неї з тією спокійною, глибокою увагою, яку він раніше дозволяв собі лише наодинці з картами міста.

— Час повертатися, леді Агнес, — тихо промовив він, ледь помітно торкнувшись губами її оголеного плеча. Напруга, яка зазвичай висіла між ними в Аркхемі, зараз розчинилася, залишивши замість себе залізобетонне, німе розуміння. Вони отримали свій ковток чистого повітря.

Сніданок був простим: кринка парного молока, чорний хліб і шматок солоного сиру, який старий Йонас загорнув їм у дорогу. Коли вони виводили коней із загону, пастух поплескав Кароля по плечу:

— Бережи її, хлопче. У неї погляд жінки, яка вміє тримати слово. Такі в місті довго не живуть, якщо поруч немає правильного чоловіка.

Кароль лише кивнув, коротко перезирнувшись з Агнес. Старий навіть не здогадувався, що ця «тендітна дівчина» вже тримає за глотку половину міського департаменту.

Шлях назад на південь зайняв кілька годин. Що ближче вони під'їжджали до гранітних скель Аркхема, то густішим ставав туман, а повітря знову наповнювалося звичним, важким присмаком залізничної кіптяви та вогкості. Світ безкраїх вересових пагорбів залишився позаду, наче сон. Попереду знову виростали зазубрені шпилі Верхнього міста та чорні димарі нетрів. Маски поверталися на свої місця.

Розділ 43. Нова мітла у Варті

Центральне управління Королівської варти зустріло леді Агнес гробовою тишею. Констеблі біля входу витягувалися в струнку так ревно, що аж суглоби тріщали. Новина про те, що колишня слідча з архіву тепер офіційно тримає в руках весь бюджет і кадровий стіл департаменту через міністерський указ її батька, подіяла на поліцейську систему краще за будь-які розстріли.

Агнес ішла коридором у своїй новій формі — темно-синій сукні-кітелі шляхетного крою з золотими ґудзиками, на яких був вибитий триголовий сокіл її роду. Жодних мережив чи корсетів. Лише строгість, залізна постава і фосфоричний блиск очей, який став ще гострішим.

Вона без стуку відчинила двері кабінету капітана. Той підскочив зі свого крісла так швидко, що ледь не перекинув чорнильницю. Поруч, біля столу з паперами, застиг детектив Роберт. Хлопець дивився на неї зі складним виразом обличчя: у його погляді змішалися колишня закоханість, повага і глухий острах перед тією силою, яку вона тепер випромінювала.

— Леді Агнес... — капітан гарячково витирав спітнілі руки хустинкою. — Ми якраз підготували всі рапорти щодо зачистки «Альбатроса». Справа маркіза де Мортена повністю передана до вищого королівського суду. Жодних... жодних згадок про Квартал Ткачів чи Короля дна в документах немає, як ви й наказували.

— Чудово, капітане, — Агнес сіла на краєчок столу, невимушено перебираючи папери. — З цієї хвилини ви підпорядковуєтеся мені особисто. Усі патрульні заклинання Верхнього міста мають бути переналаштовані. Східна брама відсьогодні відкрита для торгових гільдій Дна без жодного мита.

Вона перевела погляд на Роберта. Хлопець опустив очі.

— Детективе Роберте, — м'яко, але владно покликала вона. — Ви отримуєте підвищення. Відсьогодні ви — голова спеціального відділу з нагляду за безпекою у Кварталі Червоних Ліхтарів та Кварталі Ткачів. Ви працюватимете в прямому контакті з людьми лорда Ваговського. Питання є?

— Ні, леді Агнес, — тихо відповів Роберт. Він розумів, що це кінець його мріям про ту тиху дівчину з архіву. Але він також бачив, що вона дає йому шанс стати частиною нового, справедливішого Аркхема. — Накази зрозумілі. Буде виконано.

Коли Роберт виходив із кабінету, він помічив на краю її робочого столу невелику деталь, яка зовсім не пасувала до суворого кабінету керівника Варти. У простій склянці з водою стояла свіжа, яскраво-фіолетова квітка дикого вересу.

Роберт здивовано моргнув, знаючи, що верес росте лише далеко на півночі, за межами міста, і дістати його в Аркхемі зараз було практично неможливо. Якщо тільки хтось не привіз його на своїх обладунках чи в кишені сюртука прямо з диких пагорбів. Хлопець сумно посміхнувся, тихо зачинивши за собою двері. Леді Агнес більше нікому не належала. Її серце залишилося на горищі під соломою.