Розділ 28. На нейтральній смузі

Дні перетворилися на суцільний залізничний забіг між кабінетами Верхнього міста та підвалами Дна. Агнес поступово вростала в структуру Королівської варти. Вона приходила на засідання департаменту не в корсетах, а у вичищеній, строгій формі старшого слідчого, але тепер кожен капітан знав: перед ними сидить шляхтянка з правом голосу в міністерстві. Вона не приховувала, що починала з самого низу, і це паралізувало її ворогів — її неможливо було шантажувати минулим, бо вона сама виставила його як щит.

Кароль тим часом забирав під себе Королівську раду, крок за кроком витискаючи людей заарештованого маркіза де Мортена за допомогою Королівського патенту.

На романтику, дотики чи довгі розмови у них просто не залишалося годин. Обидва це розуміли без слів. Вони грали в гру такого масштабу, де одна хвилина слабкості могла коштувати обом голови. Але їхній зв'язок став іншим — він перетворився на німе, залізобетонне партнерство.

Їхні зустрічі тепер відбувалися на нейтральній смузі — в каретах між міністерствами або на закритих терасах занедбаних урядових будівель.

Один із таких моментів застав їх на даху архіву Варти під вечірнім, фіолетовим небом Аркхема. Кароль стояв біля парапету, затягуючись цигаркою. На ньому був дорогий фрак, але комір був розстебнутий, а втомлені очі дивилися на вогні Кварталу Ткачів внизу.

Агнес підійшла ззаду, тихо шелестячи паперами нових призначень.

— Твої портові громили сьогодні зайняли пости біля Східної брами, — сказала вона, зупиняючись поруч. — Офіційно — як додатковий загін міністерської варти.

— Знаю, — Кароль не повернувся, але зробив глибоку затяжку й випустив дим убік, щоб він не йшов на неї. — Рада підписала указ. Ми перекрили шавкам Мортена всі канали фінансування.

Він повільно повернув голову, розглядаючи її обличчя. Під її очима залягли темні тіні від хронічного безсоння, але фосфоричний блиск став глибшим. Кароль повільно підняв руку, затиснувши цигарку в зубах, і його пальці на мить торкнулися її зап'ястя — там, де з-під рукава форми виднілися сліди від його нічних обіймів. Лише один короткий, гарячий дотик крізь тонку шкіру рукавички. Обидва завмерли на секунду, вдихаючи запах тютюну та вечірнього озону.

— Ти відпочиваєш хоч дві години на добу, леді Агнес? — тихо запитав він.

— Після того, як ми повністю зачистимо Раду, Лорде Ваговський, — відповіла вона, не прибираючи руки.

— Раніше не маю права.

Він кивнув, приймаючи її відповідь як належне. Жодних зайвих пестощів чи запевнень у коханні. Цей короткий дотик рук на даху під нічним небом важив більше, ніж тисячі шляхетних балів Верхнього міста. Вони тримали це місто за глотку разом.