Розділ 24. Тонке лезо закону

Головна зала клубу «Альбатрос» нагадувала розтривожений вулик. Перелякані аристократи в дорогих шовкових масках штовхалися біля виходу, лакеї гарячково ховали каси з золотими жетонами, а на підлозі серед розбитого кришталю люстр стогнали понівечені гвардійці маркіза.

Саме в цей момент парадні дубові двері закладу розчинилися від удару ззовні. На порозі з'явився детектив Роберт у супроводі п'ятьох озброєних констеблів. Його службовий мундир був мокрим від нічного дощу, а обличчя — блідим і рішучим.

— Нікому не рухатися! Міська Варта! — вигукнув Роберт, піднімаючи револьвер.

Але його погляд миттєво оминув натовп багатіїв і зупинився на багряній ложі. Там, на узвиччі, стояла Агнес. Поруч із нею Кароль Ваговський спокійно ховав свій револьвер під полу сюртука, а Гриць «Якір» підпирав плечем масивну мармурову колону. У руках Агнес стискала сувій старовинного пергаменту із золотою королівською печаткою.

Роберт застиг. Він чекав побачити Агнес у ролі заручниці, жертви чи змученої втікачки. Замість цього перед ним стояла жінка у мисливському шкіряному сюртуку, чия постава випромінювала абсолютну, холодну впевненість лідера. Фосфоричний блиск у її очах став яснішим — це був погляд людини, яка точно знає свою силу і свої права.

— Агнес... — Роберт зробив кілька кроків уперед, опустивши зброю. Його голос здригнувся. — Що ти тут коїш? Це... це державний злочин. Напад на члена Ради, погроми... Повертайся зі мною у відділок, поки не пізно. Я... я залагоджу це перед капітаном.

Кароль зробив легкий жест рукою, готові віддати наказ портовим громилам знести заслін Варти, але Агнес м'яко зупинила його, поклавши долоню йому на лікоть.

Вона зробила крок уперед, виходячи на край ложі, щоб її бачили і чули всі присутні в залі. Роберт сподівався на її особисті почуття, на те, що вона злякається чи почне виправдовуватися перед ним, своїм колишнім колегою. Але Агнес вирішила розіграти іншу карту — карту легітимної сили.

— Детективе Роберте, — її голос, чистий і гучний, розлетівся залою, миттєво змусивши замовкнути навіть переляканих лакеїв. — Офіційно заявляю, що в межах моїх повноважень як старшого слідчого Варти Аркхема, тут щоночі відбувалося затримання небезпечного державного злочинця.

Вона вказала рукою на маркіза де Мортена, який сидів на підлозі, тримаючись за вивихнуте плече і злобно сичав.

— Слідча Агнес! Ти збожеволіла! — закричав маркіз, намагаючись підвестися. — Констеблі, заарештуйте цю повію та її бандита!

— Мовчіть, маркізе, — владно відрізала Агнес, і в її голосі прорізалися залізні нотки її шляхетного батька-міністра. — Перед вами — оригінал Королівського патенту Ваговських, який ви незаконно утримували в таємному сейфі, шантажуючи Королівську раду та маніпулюючи міськими брамами. Саме ви, маркізе, створили й фінансували Перукаря, використовуючи його для вбивств шляхетних спадкоємців та зачистки нетрів. Організована змова, державна зрада та магічний тероризм.

Вона перевела свій фосфоричний погляд назад на Роберта. У цьому погляді не було кокетства чи прохання про пощаду. Це був прямий наказ керівника, який бере на себе всю відповідальність.

— Детективе Роберте, зафіксуйте докази. Опечатайте сейф маркіза. Усі присутні в цій залі аристократи — свідки того, що цей документ було вилучено з його приватної схованки. Якщо ви спробуєте затримати мене чи лорда Ваговського, ви заблокуєте офіційне королівське розслідування, коріння якого йде в кабінет міністра внутрішніх справ. Виконуйте свої обов'язки, офіцере.

Констеблі за спиною Роберта розгублено перезирнулися. Вони звикли слухатися Агнес, її аналітичний розум завжди рятував їхні шкури в нетрях. Масштаб звинувачень, які вона щойно озвучила, та вигляд королівської печатки в її руках повністю паралізували їхню волю до опору. Вони бачили перед собою не «перевертня в погонах», а жінку, яка щойно переламала хребет вищій політичній мафії міста.

Роберт дивився на неї, відчуваючи, як усередині нього руйнується образ тієї тихої дівчини з архіву. Вона переросла і його, і весь їхній відділок. Вона була лідером, який зараз творив нову історію Аркхема.

Хлопець повільно підняв руку і повернувся до своїх людей.

— Опечатати сейф, — тихо, але чітко наказав Роберт. — Взяти маркіза де Мортена під варту до з'ясування обставин у канцелярії міністра.

Кароль Ваговський, спостерігаючи за цією сценою, повільно видихнув тютюновий дим і подивився на Агнес із сумішшю щирого захвату та глибокої поваги. Дитина «Оксамитового кубла» щойно підкорила собі Верхнє місто без жодного пострілу — лише силою свого голосу та закону.

— Ну що, моя леді, — тихо прошепотів Кароль, простягаючи їй руку. — Пора нанести візит вашому шляхетному татусеві. Тепер він готовий підписати будь-які папери.