Розділ 23.Крізь кам'яні вени Пагорба

Ранок зустрів Квартал Ткачів важким, задимленим туманом, який густо пахнув кам'яновугільним коксом та залізом. Кароль стоїть біля довгого верстата у великому залі покинутої фабрики. На ньому знову просте робоче пальто і важкі черевики, але спина пряма, а рухи точні, як у офіцера перед вирішальним боєм.

Навколо нього збираються ті, хто тримає в кулаці все Дно Аркхема:

• Гриць «Якір» — велетень із портових доків, чиї руки вкриті шрамами від канатів, а під плащем схована важка залізна балка.

• Сліпий Йона — ватажок підпільних шпигунів і хлопчаків-газетярів, який бачить місто через вуха своїх сотень вихованців.

• Кульгава Сніжка — лідерка контрабандистів Кварталу Червоних Ліхтарів, яка вміє обходити будь-які патрульні заклинання Варти.

Кароль не розводить демагогії. Він кладе на верстат залізну коробку з архівами міністра і б'є по ній кулаком так, що іржавий метал гуде на весь зал.

— П'ятнадцять років вони випалювали нас, як щурів у підвалах, — голос Кароля розлітається під високою стелею.

— Вони купували свої крісла в Раді за наше життя, за попіл «Оксамитового кубла», за кров Кварталу Ткачів. Сьогодні вночі Перукаря знищено. Верхнє місто залишилося без свого головного пса.

Ватажки банд перезираються. Новина про смерть невловимого вбивці проходить серед них електричним розрядом.

— Що робити, Босе? — Гриць «Якір» стискає свої велетенські кулаки.

— Варта вже перекрила всі підходи до Пагорба. Вони шукають дівчину-копа.

Кароль повертається до дверей, що ведуть у його приватні покої. На порозі з'являється Агнес. На ній більше немає смарагдового шовку — вона одягнена в щільні шкіряні штани, високі портові чоботи та темний мисливський сюртук Ваговських, який Кароль дістав для неї зі своїх старих запасів. Її обличчя бліде, але очі горять тим самим чистим, фосфоричним світлом шляхетної магії, яка більше не завдає їй болю. На пальці тьмяно виблискує тріснутий сапфір бабусі Марти.

— Вона не коп, Грицю, — тихо, але так, що всі схиляють голови, каже Кароль. — Вона — спадкоємиця попелу. І сьогодні вона веде нас у клуб «Альбатрос». Сніжко, готуй підземні канали під Східною брамою. Йона, твої хлопці мають підняти галас біля Центрального управління Варти — відтягніть на себе основні сили. Ми йдемо на Пагорб великою водою.

***

Підземні комунікації Пагорба кардинально відрізнялися від гнилих, напівзатоплених колекторів Кварталу Ткачів. Тут, під резиденціями аристократів, тунелі були викладені акуратною тесаною гротовою цеглою, а вздовж стін тяглися товсті мідні труби, всередині яких глухо гуділа очищена магічна вода. Тут пахло не болотом, а дорогим мастилом, підпільним газом та підігрітим гранітом.

Кароль ішов попереду, тримаючи в лівій руці важкий шахтарський ліхтар із синім склом, яке пригнічувало патрульні заклинання Варти. Агнес ступала крізь туман слід у слід, пристосовуючись до швидкого темпу Короля дна. Нові портові чоботи та шкіряний мисливський сюртук Ваговських сиділи на ній як влиті, даруючи давно забуте відчуття легкості та хижої свободи. Тіло після шаленої нічної близькості з Каролем уже не боліло, а навпаки — наповнилося глибоким, пульсуючим теплом.

За ними мовчазною тінню рухався Гриць «Якір» та п'ятеро його найвідданіших портових громил. Кожен із них тримав за пазухою вкорочені магічні карабіни, заряджені свинцем із синім маркуванням Дна.

— Ми майже під «Альбатросом», — Кароль зупинився перед важкою залізною решіткою, за якою починалися гвинтові сходи, що вели вгору, до винних погребів закладу. — Сніжка спрацювала чисто. Магічні замки на цьому рівні вимкнені.

Агнес підійшла ближче, поклавши долоню на холодні залізні прути решітки. Її психометрія миттєво відгукнулася: метал вібрував від звуків кроків, тупоту лакеїв нагорі та ледь помітного шелесту гральних карт.

— Охорону біля входу посилено, Каролю, — прошепотіла вона, заплющивши очі й зчитуючи вібрації гранітних сходів. — Маркіз де Мортен переляканий. Після того, як мій батько повернувся без Перукаря, де Мортен наказав своїй приватній гвардії заблокувати багряну ложу. У залі зараз повно людей.

— Нехай бояться, — Кароль зухвало посміхнувся, дістаючи з кишені свій револьвер. — Сліпий Йона вже почав свою гру біля управління Варти. Весь центр міста зараз думає, що нетрі бунтують біля ратуші. У де Мортена немає часу викликати підкріплення. Грицю, вибивай.

Велетень «Якір» зробив крок уперед, перехопив важкий залізний лом і з глухим, потужним хрускотом вгородив його між завісами решітки. Навіть без магії, чистою фізичною силою портового вантажника він вирвав петлі з м'якого вапняку стіни.

Шлях нагору був відкритий.

Розділ 35. Полювання на маркіза

Винні погреби «Альбатроса» зустріли їх прохолодою та рядами дубових бочок із дорогими винами. Агнес рухалася першою, використовуючи свій оновлений магічний зір: тепер вона бачила не просто предмети, а тонкі силові лінії захисних заклинань, які маркіз розставив по коридорах. Вона вела загін в обхід пасток, легко переступаючи через невидимі світні нитки.

Коли вони штовхнули важкі дубові двері й опинилися за багряною оксамитовою завісою VIP-ложі, у головній залі клубу саме панував розпал гри. Кришталеві люстри заливали приміщення яскравим світлом, аристократи в масках сміялися, пили шампанське і робили ставки. Вони навіть не підозрювали, що підлога під їхніми лакованими туфлями вже горить.

Маркіз де Мортен сидів у своїй закритій ложі, нервово стискаючи тростину з соколиним набалдашником. Поруч із ним стояли троє гвардійців у чорних мундирах із зарядженими магічними мушкетами.

— Маркізе, — тихий, холодний голос Кароля змусив де Мортена підскочити на місці.

Король дна вийшов із-за завіси, тримаючи револьвер на рівні грудей маркіза. Слідом за ним виринула Агнес, чий погляд фосфоричних очей змусив гвардійців розгублено завмерти.