Розділ 22. Попіл і плани

Перед світанком, коли дощ нарешті перетворився на тиху, заспокійливу мжичку, у кімнаті запанувала абсолютна тиша. Агнес лежала на грудях Кароля, відчуваючи під своєю щокою мірний, важкий стукіт його серця. Вовняне простирадло прикривало їхні вологі від пристрасті тіла.

Кароль повільно перебирав її розпатлане волосся, тримаючи в іншій руці незмінну цигарку. Густий тютюновий дим повільно піднімався до дерев’яних балок стелі, танучи в сірому передсвітанковому світлі. На його плечах і спині червоніли чіткі сліди від її нігтів — мовчазне свідчення того, що дитина Дна вміє брати своє не менш запекло, ніж Король нетрів.

— Завтра ми заберемо патент, — тихо сказав він у темряву, і попіл із його цигарки впав у глиняну тарілку на підлозі. — Маркіз де Мортен відповідав за кожну смерть у Кварталі Ткачів. Тепер він відповість за те, що змусив тебе пройти через це пекло.

Агнес підняла руку, розглядаючи свій перстень. Сапфір після нічного вибуху магії бабусі Марти залишався темно-сірим, неживим каменем, але самій Агнес більше не потрібні були підказки з того світу. Вона відчувала, як батьківський дар психометрії в її жилах, підсилений цією ніччю, став чистішим, гострішим і слухнянішим. Вона більше не була копом, яка шукає докази. Вона була жінкою, що йде забирати борг крові.

— Ми заберемо його разом, Каролю, — відповіла вона, і її голос звучав тихо, але з тією самою зрілою, небезпечною впевненістю, яку вона перейняла від нього. — Твій трон чекає у Верхньому місті. Время відкривати браму назавжди.

Вона сильніше притислася до його гарячого боку, заплющуючи очі. Вони дали собі ще дві години тиші, перш ніж Аркхем прокинеться і почнеться штурм «Альбатроса».