Розділ 21. Запах сухих троянд і тютюну

Екіпаж доставив їх до підвалу ткацької фабрики, коли ніч уже перевалила за третю годину. Злива не вщухала, її важкий стукіт об залізний дах створював відчуття абсолютної ізоляції від решти світу. Тут, у таємних покоях Кароля — завалених картами, старою зброєю та книгами у шкіряних палітурках — пахло сухим тютюном, гасом і вогкістю.

Агнес стояла біля каміна, в якому ледве жевріло вугілля. Її смарагдова сукня була безповоротно зіпсована: обгорілий поділ, плями від мулу та дощу, шовк на плечі розірваний під час сутички, оголюючи бліду, вологу шкіру. Її тіло все ще дрібно тремтіло — не від холоду, а від магічного відкату після психометрії.

Кароль увійшов, скинувши мокрий піджак. Залишившись у самій білій сорочці з розстебнутим коміром, він підійшов до столу, налив у кришталевий келих трохи міцного бурбону й мовчки простягнув їй.

— Випий. Тобі потрібно зігріти кров, — його голос звучав глухо, з неприхованим хрипом.

Агнес узяла келих, але її пальці так сильно тремтіли, що склянки застукотіли по кришталю. Кароль не відпустив кришталь. Він обхопив її долоню своєю — великою, гарячою, зі слідами порохової кіптяви. Срібний перстень Агнес на сусідньому пальці мовчав; сапфір після вибуху магії бабусі Марти згас і став темно-сірим. Вони залишилися наодинці. Без привидів минулого.

Агнес підняла очі й зустрілася з його поглядом. У цих темних зіницях більше не було іронії Короля дна. Там палало щось первісне, важке і голодне.

Вона виросла в «Оксамитовому кублі» й досконало знала анатомію чоловічого бажання. Вона бачила, як чоловіки втрачають розум від хтивості, і завжди зневажала це. Свою незайманість вона зберігала не як святиню, а як останню фортецю своєї свободи серед бруду нетрів. Вона просто не бачила нікого, хто був би сильнішим за її самотність. До сьогоднішнього дня.

Кароль Ваговський не просто брав — він ділив із нею право на владу над цим містом. І якщо хтось у цьому проклятому Аркхемі й мав право торкнутися її тіла, то тільки цей шляхетний бандит із очима кольору грози. Вона була готова. Свідомо, по-дорослому, без підліткового страху.

— Ти надто багато взяла на себе біля брами, — тихо сказав Кароль, роблячи крок ближче. Його вільна рука повільно піднялася і торкнулася її мокрої щоки. Пальці ковзнули вниз, до шиї, туди, де шалено бився пульс. — Твій батько не вартий жодної краплі твоєї крові, Агнес.

— Мені байдуже до батька, — прошепотіла вона, не зводячи з нього очей. Її подих став частішим. — Мені байдуже до Ради.

Кароль залів ланцюжок поглядом, опускаючи його на розірваний шовк сукні. Оголене плече Агнес здригнулося від теплого повітря, яке він видихнув. Напруга між ними стала майже відчутною фізично, наче невидимі магічні струни натягнулися до межі.

— Ти знаєш, хто я, Агнес, — його пальці обережно, але владно стиснулися на її потилиці, змушуючи її трохи підняти підборіддя. — Я не вмію бути лагідним лордом. Дно навчило мене брати те, що я хочу, силою.

Агнес злегка подалася вперед, майже торкаючись своїми губами його губ. На її обличчі з'явилася тонка, зріла посмішка жінки, яка сама диктує умови.

— Тоді перестань розмовляти як лорд, Каролю. І візьми те, що я сама тобі віддаю.

Келих із бурбоном із глухим дзвоном упав на м'який килим, залишаючи темну пляму, але жоден із них цього не помітив. Кароль впився в її губи жорстким, вимогливим поцілунком, у якому змішалися смак дощу, тютюну та лютої, довго стримуваної пристрасті. Його руки важко лягли на її талію, підтягуючи її до себе так міцно, що смарагдовий шовк тріснув по швах, остаточно звільняючи її тіло від залишків Верхнього міста.

***

За завісою важкого ліжка, у густій напівтемряві, розігрітій теплом їхніх тіл, зникли всі умовності. Для Агнес це не було хворобливим чи лякаючим кроком у невідомість — це було свідоме, зріле волевиявлення. Коли Кароль підняв її на руки й опустив на грубі простирадла, що пахли сухим деревом і тютюном, смарагдовий шовк сукні, вже розірваний на плечах, остаточно сковзнув додолу, залишаючи її повністю оголеною перед його важким, гарячим поглядом.

Кароль не поспішав, але в кожному його русі відчувалася та сама залізна, безкомпромісна влада, якою він підкорив собі нетрі. Його великі, шорсткі від пороху та зброї долоні лягли на її стегна, повільно піднімаючись вище, окреслюючи вигини тіла, що досі дріжало від залишків адреналіну. Гаряча шкіра до долонь — цей контраст змусив Агнес вигнути спину, гаряче видихаючи повітря йому в підборіддя.

Вона не була наївною дівчинкою. Її цнота, яку вона так довго оберігала від бруду «Оксамитового кубла», тепер здавалася просто останнім шматком чистої землі, яку вона тримала для того, хто зможе зрівнятися з нею силою. І тепер, коли Кароль навис над нею, важкий, мускулистий, з темними пасмами волосся, що падали на чоло, вона відчувала лише дику, майже первісну потребу віддати цю фортецю без жодного жалю.

Кароль схилився нижче, і його губи обпалили її шию, ключиці, а потім спустилися до пружних грудей. Коли його язик торкнувся напруженого соска, Агнес голосно, рвано зітхнула, вплітаючи пальці в його жорстке волосся. Вона притискала його до себе, дедалі гостріше відчуваючи, як між її стегнами розливається важка, пульсуюча волога.

— Ти впевнена, Агнес? — його голос перетворився на низький, вібруючий хрип біля її вуха, а гаряче, тверде єство вже впиралося в її пах.

Замість відповіді Агнес сама обхопила його ногами за талію, підтягуючи ближче, штовхаючи назустріч.

— Менше слів, Каролю, — прошепотіла вона, дивлячись прямо в його темні, майже чорні від жаги очі.

Він увійшов у неї одним потужним, повільним поштовхом. Тонкий бар'єр її недоторканності розірвався, відгукнувшись коротким, гострим спалахом болю, але Агнес лише міцніше стиснула зуби й до крові вп'ялася нігтями в його широкі, обпечені шрамами плечі. Вона не видала жодного звуку слабкості — лише рване, глибоке зітхання вирвалося з її грудей, коли біль миттєво розчинився в густій, обпікаючій хвилі задоволення.