Розділ 19. Східна брама під грозовим небом

Східна брама Аркхема висіла над прірвою між двома світами — колосальна залізна брама, затиснута між мокрими базальтовими скелями Пагорба та брудними цегляними трубами Кварталу Ткачів. Дощ не просто йшов — він валив суцільною стіною, перетворюючи кожну вибоїну на вирує калюжу. Гроза розривала небо над головою, і кожен спалах блискавки на мить вихоплював із темряви силует брами, обплутаний товстими, наче корабельні канати, світними лініями захисних заклинань. Це була магічна архітектура роду Ваговських, яка зараз належала Королівській раді.

Кароль і Агнес стояли в тіні покинутої вартової вежі. Смарагдова сукня Агнес була прихована під важким портовим плащем, але її пальці без рукавичок уже горіли від напруги. Батьківський дар психометрії в її жилах реагував на близькість шляхетної магії: повітря здавалося густим, як кисіль, і пахло озоном так сильно, що аж зводило щелепи.

— Вони запізнюються, — тихо сказав Кароль. Його револьвер лежав у руці, але ствол був спрямований у землю.

— Мій батько казав, що аристократи запізнюються лише тоді, коли готують каверзу.

— Навіть не сумнівайся, хлопче! — прохрипів з-під плаща обурений голос бабусі Марти. Сапфір у персні Агнес замиготів лютим, застережливим фіолетовим вогнем. — Цей слимак ніколи не мав сміливості вийти сам на сам! Я відчуваю, як у повітрі починає тхнути магічною тухлятиною. Очі роззуйте, зараз почнеться!

У цей момент з боку Верхнього міста, крізь пелену дощу, проступили обриси чорного міністерського фаетона. Коні зупинилися за двадцять кроків від брами. Дверцята повільно відчинилися, і на залиту водою бруківку ступив міністр внутрішніх справ. У руці він тримав довгий срібний жезл — символ своєї влади та магічний концентратор.

— Агнес! — закричав міністр, і його голос ледве пробивався крізь гуркіт грому. — Я прийшов! Один, як ви й вимагали! Виходь, не ховайся за цим кримінальним недобитком!

Агнес зробила крок уперед, скидаючи капюшон плаща. Злива миттєво облепила її обличчя мокрим волоссям, але її погляд був прикутий до жезла в руках батька.

— Ти прийшов не один, батьку, — крикнула вона у відповідь, і її очі раптом спалахнули чистим, фосфоричним срібним світлом. Магічний зір розірвав темряву. — За твоїм плечем стоїть тінь. Коди брами! Живо!

Міністр перекривився, його обличчя спотворив страх і сором. Він підняв жезл і з силою вдарив ним об камінь бруківки.

— Аперіо контум! — вигукнув він.

З кінця жезла вирвався промінь брудно-жовтого магічного світла. Він ударив у центр залізної брами. Світні канати захисних заклинань із гудінням почали розплітатися, оголюючи прохід до Верхнього міста. Але разом із цим тінь за спиною міністра матеріалізувалася.

З чистого повітря, прямо з дощових крапель, соткалася постать у напудреній білій перуці та масці з театральним оскалом. Перукар.

Він не став розмовляти. Його рука зблиснула сріблом, але це був не ніж. Перукар тримав у пальцях довгу магічну голку, з якої зірвався серп чистої, концентрованої кінетичної магії. Розмашистий удар повітряного леза розсік дощ навпіл і полетів прямо в груди Кароля.

— Назад! — Кароль зреагував швидше за блискавку.

Він не просто вистрілив — його револьвер випустив кулю, загорнуту в щільний синій кокон магії Дна. Куля зіткнулася з повітряним лезом Перукаря посеред провулку, вибухнувши хмарою іскор, від яких закипіла дощова вода в калюжах. Земля під їхніми колінами здригнулася.

***

— Вбий її! Вбий їх обох! — істерично закричав міністр, відступаючи назад до свого екіпажу і закриваючись жезлом, навколо якого закрутився слабкий захисний щит.

Перукар зробив легкий, майже танцювальний крок уперед. Його маска світилася зсередини гнильним зеленим вогнем. Він підняв ліву руку, і вода з калюж навколо нього почала підніматися в повітря, застигаючи довгими, гострими, наче голки, крижаними бурульками. Один порух пальців — і сотня крижаних кинджалів із виттям полетіла в Кароля та Агнес.

— Агнес, тримайся за мене! — крикнув Кароль.

Він упав на одне коліно і вдарив вільною долонею по бруківці. Його магічний імпульс пройшов крізь каміння: стара залізна арматура та іржаві ланцюги, що роками лежали під землею Кварталу Ткачів, з гуркотом вирвалися на поверхню. Вони переплелися перед героями, утворюючи залізний щит. Крижані голки Перукаря з кулеметним тріском кришилися об метал, залишаючи на ньому глибокі морозні вибоїни.

— Оце по-нашому! Дай йому під хвіст, Лорде! — горланила бабуся Марта з персня Агнес. — Доню, не стій стовпом! Твій татусь тримає жезл, він живить щит цього вбивці! Обрубай йому канали!

Агнес заплющила очі й виставила вперед обидві руки. Її психометрія, підсилена шляхетною кров'ю, зараз працювала в зворотному напрямку — вона не зчитувала минуле, вона ламала теперішнє. Вона сфокусувалася на срібному жезлі міністра. Вона відчула його магічну структуру, його вібрацію, його слабкі місця.

— Я бачу твою кригу, батьку, — прошепотіла Агнес.

Вона різко стиснула пальці в кулак.

Магічний зв'язок між міністром та жезлом вибухнув срібним пламенем. Срібний концентратор у руках її батька раптом розжарився добіла. Міністр дико закричав, коли метал почав випалювати йому шкіру на долонях, і з гуркотом упустив жезл у бруд. Захисний купол навколо Перукаря миттєво згас.

Перукар на секунду завмер, його зелені очі в прорізах маски здивовано звернулися на Агнес.

— Ах ти ж маленька відьма, — прошипів він голосом, від якого віяло могильним холодом.

Він зник із місця, перетворившись на сірий туман, що стрімко понісся над бруківкою прямо до неї, виставивши вперед довге магічне лезо. Кароль не встигав розвернути свій важкий залізний щит. Перукар був за три кроки від статної фігури Агнес.