Розділ 14. Кров не бреше

Після нічної гри в «Альбатросі» Агнес не повернулася до своєї кімнати. Новина про те, що маркіз де Мортен найняв Перукаря, палила серце. Але в Агнес був свій рахунок до Королівської ради. Вона йшла через Квартал Червоних Ліхтарів, затиснувши під пахвою згорток зі смарагдовою сукнею своєї матері, Селести.

Мала Агнес виросла на горищі «Оксамитового кубла». Поки внизу гриміли п'яні матроси, мама Селеста оберігала її як могла, залишаючи на ніч шматочки цукру та співаючи тихих пісень. Селеста щиро покохала того молодого лорда, який заходив до неї щовівторка. Вона нічого не просила в нього і до останнього приховувала вагітність, щоб не зруйнувати його шляхетну кар'єру.

Але разом із батьківською кров'ю дівчинка отримала те, що в нетрях було прокляттям — високу магію Верхнього міста. Магія в Аркхемі належала лише аристократам. Коли мала Агнес випадково торкалася речей клієнтів і починала кричати від видінь, мама Селеста в паніці ховала її в білизняні кошики. Вона знала: якщо про дар дізнаються, таємниця батька випливе назовні.

Батько дізнався про доньку сам, коли йому запропонували крісло в Раді. Бастард із борделю з його родовою психометрією - це був смертельний компромат. І він вирішив проблему суто по-шляхетному: просто зачинив «Оксамитове кубло» ззовні й підпалив. Мама встигла виштовхнути семирічну Агнес у віконце пральні, перш ніж згоріти живцем. А батько спокійно спостерігав за пожежею з вікна свого чорного фаетона.

Тепер Агнес стояла у підвалі старої годинникової майстерні перед дядьком Томашем - колишнім вишибалою борделю, який колись врятував її з вогню. Він зустрів її, важко дихаючи через обпалені легені.

— Твій батько сидить у тій самій Раді, Агнес, — прохрипів Томаш, витягуючи зі старої схованки залізну коробку з паперами, які врятував після пожежі.

— Якщо ти віддаш ці підписи Королю дна, він знищить твого батька. Ти готова піти проти власної крові?

— Моя кров згоріла разом із мамою, — відрізала Агнес, міцно притискаючи коробку до грудей. — Тепер цей дар Верхнього міста послужить Дну.

Вона розвернулася і рушила до виходу, але не встигла зробити й трьох кроків, як камінь у її власному тонкому персні — єдиній речі, що лишилася від матері, — раптом спалахнув густим, майже багровим світлом. У тиші підвалу пролунав хрипкий, гучний і до болю знайомий голос. Бабуся Марта знову вийшла на зв'язок.

— І правильно, доню! Давно пора підсмажити дупу цьому шляхетному павлину! — без церемоній видала стара примара прямо з персня.

— Томаше, старий ти хричу, чого вилупився? Налий дівчині святої води, вона ж із цвинтаря йде, від неї за версту тхне мертвяками!

— Бабусю, тихо, — шикнула Агнес, прикриваючи перстень долонею, але голос Марти пробивався навіть крізь пальці.

— І не подумаю! Я п'ятнадцять років чекала, поки ти перестанеш гратися в чесного копа й згадаєш, чия ти донька! Твій батько — рідкісна мерзота, раз вирішив, що магічний дар аристократів можна просто так спалити в кублі разом із моїми найкращими дівчатами й лавандовими простирадлами. Неси ці папери Каролю, Агнес. Цей хлопчик хоч і бандит, але у нього принаймні є зуби. Тільки дивися мені, не здумай безкоштовно ділитися архівами — вибий із нього нормальну частку!

Томаш лише похитав головою, звикло хрестячись на куток: до характеру покійної Марти, яка навіть із того світу примудрялася керувати справами, в цьому кварталі вже давно звикли.

Коли Агнес повернулася до таємного лігва під фабрикою, Кароль сидів за столом, самотньо перебираючи свій револьвер під тьмяним світлом гасової лампи. Побачивши її, він підвівся, помітивши залізну коробку в її руках.

Агнес із гуркотом кинула родинні архіви на стіл перед Ваговським.

— Тут усе, Каролю. Імена, фінансові звіти та підписи тих, хто зачищав нетрі п'ятнадцять років тому. Вони палили будинки разом із людьми, щоб приховати свої гріхи перед призначенням у Раду. І серед цих підписів - ім'я мого батька.

Кароль повільно підійшов, дивлячись на обвуглені краї залізниці. Його обличчя витягнулося від подиву. Про магічний дар Агнес він знав, але тепер перед ним відкрилася вся картина: вона була не просто союзницею з Варти, вона була живою зброєю проти його головних ворогів.

— Оце так поворот, — тихо промовив Ваговський, піднімаючи на неї погляд.

— Значить, ми обидва маємо рахунки до однієї ложі.

— А я що казала! — знову завели уїдливу пісню з персня Агнес. Бабуся Марта явно не збиралася залишатися осторонь військової ради.

— Хлопче, ти мені подобаєшся, у тебе плечі правильної ширини, прямо як у нашого найкращого клієнта з портового відомства. Але якщо ти образиш мою внучку або використаєш її як гарматне м'ясо проти її татуся — я особисто прокляну твій тютюн, і ти до кінця днів палитимеш козячий кізяк!

Кароль на мить застиг, а потім на його губах уперше за довгий час з'явилася щира, гучна посмішка. Він схилив голову перед перснем Агнес у витонченому шляхетному поклоні.

— Маю за честь, пані Марто. Обіцяю, що ваша внучка буде в повній безпеці. Мої люди підуть попереду неї.

Він подивився на Агнес, і в його очах спалахнув той самий магнетичний, небезпечний вогонь, який так лякав і приваблював її водночас.

— Сідай, Агнес. Смарагдова сукня твого минулого зробила свій хід. Тепер час Королю дна показати Верхньому місту, як палають їхні власні палаци.