Розділ 8. Тіні підземелля та закриті карти

Розділ 8. Тіні підземелля та криваві лілії

Майстер Брокс виявився людиною старої закалки — з тих, хто вважає, що найкраще налаштування магічного клапана — це вчасний удар важким молотком і міцна лайка. Поки він порпався в іржавих нутрощах розподільника сектора «В-3», Агнес відійшла на кілька кроків убік, ніби перевіряючи тиск мазуту в сусідньому манометрі. Насправді її погляд ковзав по технічних люках. Готичні решітки вентиляції йшли вертикально вгору, прошиваючи перекриття між стерильним світом лордів та цим цегляним чистилищем.

— Ну що там, малий? Напір падає? — гукнув Брокс, витираючи замаслену лисину рукавом комбінезона.

— Стабільний, майстре, — глухо відгукнулася Агнес через мідний фільтр респіратора. — Але в сусідньому дренажному коридорі, здається, сифон сичить. Піду гляну, поки магічний конденсат не залив камери.

— Давай, тільки швидко! Не вистачало ще, щоб нас тут королівська інспекція застукала за відхилення від графіка. У них зараз нерви, як струни на віолончелі.

Агнес завернула за масивний залізничний колінчастий вал, що перегороджував хід до старого технічного колектора. Тут світло від газових ріжків ставало зовсім кволим, калюжі під ногами глибшали, а пара від магічних реакторів ставала настільки густою, що окуляри маски-респіратора миттєво покривалися дрібними краплями води.

«Агнес...» — раптом тривожно, без жодної колишньої іронії скрипнув у голові голос бабці. «Збав крок. Попереду хтось є. І цей хтось не пахне машинним маслом. Цей запах... судова канцелярія мого вельмишановного зятя. Я впізнаю цей аромат дорогого сукна та дешевих секретів із тисячі».

Дівчина миттєво притислася спиною до холодної, склизкої цегляної стіни тунелю. Рука сама собою ковзнула під брезентовий комбінезон, але табельного револьвера там не було — зброю Варти неможливо було пронести крізь магічні рамки технічного входу Верхнього міста. Її єдиним захистом залишався важкий розвідний ключ у кишені та довга золота спиця, що надійно тримала її волосся під картузом.

Крізь завісу пари, за кілька метрів від неї, з’явилася висока постать. Чоловік у темно-сірому казенному плащі Головного судового департаменту стояв навпочіпки біля технічного колодязя. На його рукаві чітко виблискувала срібна нашивка — знак приналежності до Спеціальної канцелярії лорда Едмунда. Це був один із тих «тихих псів», яких її біологічний батько використовував для зачистки найбрудніших слідів.

Агент тримав у руках невеликий латунний прилад — пошуковий артефакт крові. Голка приладу шалено крутилася, реагуючи на той самий магічний слід, який Агнес знайшла кілька хвилин тому за допомогою своєї психометрії.

«Він шукає докази проти принца Альберта», — миттєво пронеслося в голові Агнес. «Едмунд прислав свого шукача не для того, щоб арештувати маніяка. Він хоче першим знайти його зачіпки, сховати їх і продовжувати шантажувати королівську родину».

Судовий пес раптом завмер. Прилад у його руках різко клацнув, і голка надійно зафіксувалася, вказуючи прямо на темний куток, де ховалася Агнес. Чоловік повільно підвівся, і його рука потягнулася до внутрішньої кишені плаща, де зазвичай ховали короткі магічні стилети.

Часу на роздуми не залишалося. Агнес зробила різкий крок уперед, виходячи з туману. Важкий латунний ключ у її руці описав коротку, вивірену дугу.

Агент встиг зреагувати — шляхетна муштра далася взнаки. Він виставив блок, і ключ із глухим металевим дзвоном зустрівся з його магічним щитом, що на мить спалахнув блідо-синіми іскрами навколо його передпліччя. Сила удару відкинула чоловіка на цегляну кладку, але він миттєво перегрупувався, вихоплюючи з-під плаща тонкий ніж, лезо якого світилося фіолетовою отрутою.

— Ти хто такий, щур нетрів? — прохрипів агент, намагаючись розгледіти її обличчя крізь каламутне скло респіратора. — Гільдійцям сюди хід закритий!

Він зробив випад. Олійна отрута пройшла за міліметр від брезенту її комбінезона. Агнес різко присіла, пропускаючи удар над головою. Її рухи були позбавлені палацової витонченості, але вони мали звірячу ефективність простолюдинки, яка вижила в бійках Кварталу Ткачів. Вона різко викинула руку вперед і вхопила агента за зап'ястя, блокуючи ніж.

Їхні шкіряні рукавички зіткнулися. Але для її психометрії цього виявилося недостатньо. Магія Агнес, розігріта адреналіном бою, буквально вибухнула під шкірою. Крізь щільну тканину брезенту зелені іскри її прихованого дару пробили захист судового пса.

Перед очима Агнес на долю секунди спалахнув ментальний образ із думок цього чоловіка: Лорд Едмунд стоїть у своєму кабінеті й віддає наказ: «Знайди те, що Альберт сховав у підвалах Павільйону. Принц шукає дівчину з особливою кров’ю для свого фінального шедевра на балу. Якщо знайдеш її першим — веди до мене. Вона — наш найкращий важіль проти короля».

Чоловік перед нею раптом охнув. Його очі під кашкетом округлилися від дикого жаху. Він відчув цей ментальний пробій. Як чистокровний маг, він миттєво зрозумів, що перед ним не просто робочий Технічної гільдії, а сильний психометрик вищого дивізіону.

— Ти... — прохрипів він, намагаючись вирвати руку. — Психометрія... Звідки у бродяги...

Він не встиг договорити. Агнес, використовуючи його секундне замішання, перехопила гайковий ключ лівою рукою і з усього маху провела удар по масивному залізному клапану парової труби, що проходила прямо над його головою.

Латунний гвинт клапана з тріском вилетів. Глухий, страшний рев перегрітої пари заповнив коридор. Стовп білого, киплячого чаду вдарив агенту прямо в обличчя. Чоловік дико закричав, випускаючи ніж, і впав на мокру цеглу, затискаючи обпечені очі руками.

Агнес миттєво підхопила з підлоги його латунний пошуковий прилад, що випав із брудних рук судового пса, засунула його глибоко в кишеню комбінезона і, не озираючись, кинулася назад по тунелю, поки пара повністю не затягнула коридор.

Вона повернулася до майстра Брокса через п’ять хвилин — бліда, з мокрою від конденсату брезентовою курткою, але з абсолютно спокійним подихом.