☆•《ДЗВІНОК З МИНУЛОГО.》•☆

                                       {#ГЛАВА 3.}
        Сонце вже трохи піднялося над селом, але легкий туман усе ще висів над вузькими вулицями. Сучасні будинки з великими вікнами здавалися спокійними, але щось невидиме робило повітря напруженим.
Мій телефон задзвонив. На екрані миготів невідомий номер. Я зітхнула і відповіла:
— Алло?
— Маріє… — голос був тихий, майже шелестливий, — це я.
Я впізнала його одразу. Сергій здивовано підняв брови, але я жестом просила його мовчати.
— Ти… живий? — прошепотіла я.
— Так, — відповів він. — І є речі, які ти повинна знати. Але це небезпечно.
Я відчула холодок по шкірі. Серце калатало так, ніби хотіло прорватися з грудей. Минуле, яке я намагалася залишити позаду, зараз наближалося прямо до мене.
— Де ти зараз? — запитала я, намагаючись залишатися спокійною.
— Неподалік лісу, — промовив голос, — але дивись уважно: не всі тут такі, як здаються. Дехто ховається.
Я кинула погляд на Сергія. Його очі віддзеркалювали той самий страх і тривогу, що відчувала я.
— Ми йдемо туди, — сказала я рішуче. — Потрібно знайти знаки, які вона залишила.
— Бережи себе, — попередив голос, а потім зник. Лише тиша лягла на вулиці, наче покрила її невидимою пеленою.
Ми рушили до лісу, де вже раніше помітили перші ознаки її присутності. Кожен крок по вологій землі видавав слабкий шурхіт. Листя на деревах, здавалось, шепотіло щось знайоме — наче минуле намагалося підказати нам шлях.
— Ти відчуваєш це? — запитав Сергій, нахиляючись над маленьким слідом на землі.
— Так, — відповіла я. — Вона тут, серед нас. І вона залишає знаки, щоб ми її знайшли.
Раптом моє око впало на невелику яскраву стрічку, що висіла на гілці. Вона майоріла, немов маячок. Я присіла і обережно зняла її. На стрічці був маленький символ — тонка лінія, що перегиналася у формі кривої, схожої на букву «Ж».
— Це… її знак, — прошепотіла я.
— Ж… як… жінка? — Сергій тихо повторив за мною.
— Так, — кивнула я. — Це перша конкретна нитка, яка веде нас до неї.
Ліс навколо наче затих, але відчуття присутності було сильним. Кожна тінь, кожен звук шепотів, ніби попереджав нас: “Іди обережно. Правда близько, але небезпечна”.
Я глибоко вдихнула. Тепер ми мали перший справжній слід. І я знала: ця нитка приведе нас до таємниці, яка змінила все село і, можливо, моє життя назавжди.