11

Розвернувся і почали відходити від Альберта його погляд впав на мене я побачила диявола в плоті.

Боже.

Добре що Джо відвів мене до будинку.

-З тобою все добре-спитав Джо.

-Ти серйозно?Ні не все добре.Мене тільки що чуть не вбили.-стала прикувати я.

-З тобою буде все добре коли Маршал прийде. Просто йому треба декілька хвилин щоб заспокоїтися.

-Я не хочу бути з ним!-В мене почалася істерика-Не після того що , я бачила.Він тільки що забив чоловіка до смерті.

-Але вони хотіли вбити тебе!-спробував оправдати Джо свого лідера.

-Господи! В що я вляпалася! Я не хочу всього цього! Чим дальше тим буде гірше-Я була в відчаї.Зрозуміло якщо я залишуся з Ніком то мене вб'ють.

Я ціную своє життя. Потрібно забиратися звідси. Я встала з дивану і почала йти до дверей.

-Берта, не йди Маршал буде дуже злий!

-Пофіг.

-Зупинися ти зробиш собі тільки гірше!-кричав він до мене, поки направлялася до вхідних дверей.

-Я не хочу бути зв'язане з ним.-почала Оправдовуватися я.

Тим часом Нік з іншими хлопцями з його команди були на кухні.

-Маршал, вона не контролює себе.-почав кричати Джо на весь будинок.

-Берта! Не смій нікуди йти!-Сказав спокійним голосом Нік.В коридорі залишилися тільки я з Маршалом.

-Я не хочу бути з тобою! Я не хочу тебе бачити і чути!-почала кричати на нього я,але мені словесний потік перервав дзвінкий хлопок.

Я впала сразу на підлогу і поклала руку на щоку. Боже. Він мене вдарив.Не ніколи ніхто не бив. Тепер я не могла нічого зробити, я була ніби безпомічна.

Мене принизили фізично і морально.Сльози появилися зразу Я почала дивитися на Маршала заляканими очима. Так іменно на Маршала.Коли його називала Ніком , то бачила перед собою більш-менш нормального хлопця, а зараз бачу перед собою монстра. Він сів переді мною навпочіпки і сказав

-Це буде тобі уроком-я не могла повірити, що в мене вдарили.По-перше для мене було шоком, що мене вдарили. Подруге Маршал мене вдарив не дивлячись,  що я дівчина.

Чоловіки ж не б'ють дівчат? Чи не так?

Моя щока горіла вогнем. Сльози не зупинялися і падали, і падали. Я не могла  зосередитися на чомусь конкретному.

-Вставай!-почула я його приказний тон.

-В тебе є 10 хвилин він на те щоб гарно одягнутися. Якщо тебе не буде за 10 хвилин я прийму міри.-казав Маршал і пішов назад на кухню.

Я дрожащими встала і пішла переодягатися.

Коли я одяглася і підійшла до дзеркала то побачила велику червоний синяк на на своєму обличчі.

Сльози обіду полилися з новою силою.

Дивитися на своє обличчя більше не могла тому я  взяла косметику і почала краситись.

Я майже закінчила коли почула ,що в кімнату зайшли.

-Молодець!Гарна дівчинка!Пішли-не говоря ні слова я пішла за ним.Надворі нас чекала та сама чорна машина яку я бачила. Всю дорогу ми їхали тихо.

Коли ми приїхали Нік повернувся до мене.

-Веди себе гарно.Не думай втекти, тоді я тебе найду і накажу.Не смій перечити мені і виконуй все,що я скажу.Або твоє лице прикрасить ще один синяк.-На цей раз Нік ніжно доторкнувся до листя, але я відвернула голову.Тоді він потонув мене за волосся і поцілував мене .

-Моя мала.

Перед тим як зайти Нік одягнув свою куртку на мене.

Я оглянулася і тільки зараз зрозуміла, що це клуб.На вході Нік переговорив з декількома охоронцями і нас пропустили.Він тримав мене за руку періодично дивлячись чи йду я за ним.

Всі хто в знали його кивали головою в знак привітання, але по очах було видно, що вони бояться його.