2

В ставши з ранку я вирішила сходити в супермаркет,який я вчора бачила .Коли їхала сюди.

Йошовши по рівній дорозі я на когось на штовхулася.

-Ой вибачте.Я вас не бачила-звенулась я до незнайомки.

-Берта, це ти?-запитала вона.

-Меган-сказала радісно я обнявши давню подругу.Колись коли була мала я приїжджала  це місце літом , і проводила його разом із дідусем.Тоді я познайомилася з нею її звати Меган.Вона висока брюнетка з карими очима.

-Пішли до мене в гості.Я тільки недавно спекла пиріг.Посидимо,поговоримо-Сказала на радостях Меган.

-Ну пішли-спокійно відповіла я.

Ми з нею довго розмовляли на різні теми.

Коли настав вечір я пішла до дому.Я зупинилася. Згадала.Мені ж треба було в супермаркет.Глянувши на годину , ще тільки 9.Тому я вирішила піти до нього.

                                 ****

Я скупила все , що було мені потрібно і йшла з пакетами до дому. Ратом почав покарапувати дощ.

Забігвши в темний перевулок, я встала під навісом щоб сховатися від дощу.Я ужасно намокла і мені дуже холодно.Навіщо я вдівала легкий сарафан.Я не взяла ні парасолі, ні куртки.Так можна і захворіти.

Я оглянулася, бо почула тихенькі кроки за мною.В темноті важко розібрати хто це є.Чудово.Не хватало ще бути згвалтованою в темному перевулку.

Він приближався до мене, аж поки не встав переді мною .

Якщо він насильник то в мене не має можливості від нього втекти:високий,шрокоплечий і з тілом в нього все в порядку.Він розглядав мене декілька секунд.Я помаленько почала відходити назад, аж поки не вперлася в стіну.

Моє тіло дрижало чи то від холоду , чи то від страху я не знаю.Відступати більше нікуди.Між нами лише сантиметри.Я дивилася на нього наляканими очима.

Кликати на поміч? Ніхто не почує.

Він зняв з себе куртку і накинув на мене .Я зразу відчула його парфюм.

Він вже хотів піти , як я його покликала

-Стій!Почекай!-кликала я його -ти ж сам можеш простудитися.

-За мене не переживай.Куртка тобі важливіша-сказав він тихіше-ти вже майже дойшла до дому.

-Звідки ти це знаєш? Я ніби тобі нічого не казала-здивувалася я.

-В цьому місті я все знаю-відповів він мені.І почав все далі віддалятися.

-Як мені тебе знайти і повернути твою річ?-нерозуміла я.

-Я сам заберу свою куртку-останє , що він сказав перед тим як скритися з мого поля зору.

Повернувшись я почала витягувати їжу з пакету яку я купила супермакеті.Я подумала як цей дивак , який дав мені свою куртку знайде мене.Дивно,можливо він мер?