Розділ Другий

Десь в далині шуміла ринкова площа. Ковалі стукали молотками. Продавці кристалів Зату намагались перекриричати один одного, розказуючи що саме їх товар найкращий. Хоч він відрізнявся хіба ціною і вмінням продавця торгуватися. Якщо добре прислухатись, можна було навіть почути скавуління гончаків у собачих боях в глибині міста.  

Але серед всього цього галасу була одна тиша. Одинока, але настільки густа що якби хтось стояв поблизу міг би відчути її руками. Біля колись величних воріт стояла фігура що відкидала таку ж величну тінь. 

Демон закутаний в пишну мантію вже декілька годин впивався поглядом в скелю. Його очі безуспішно намагалися розгледіти щось серед купи символів, що перекривали один одного.  

Діти давно облюбували цей шмат вулкану, усім потрібно місце для усамітнення, а тут вони доклалися до розпису не одним поколінням. Можна було вивчати історію по гобелену дитячих каракулів і написів. Батьки забороняли їм сюди ходити розказуючи страшні казки, та чим страшніше казка тим більше було бажання сюди прийти. 

Однак очі демона втомились і тиша почала набридати йому. Він тяжко видихнув і повернувся в бік міста. Стіни почекають. Стукіт його підборів розвіяв тишу, і вона пішла, до наступного разу. 

Приглушене світло вулкану, що пробивалось крізь акуратно вирізьблені віконця все частіше і частіше мерехтіло на його одежі, поки не залило її повністю. Він нарешті спустився у місто. Невелике плато над глибоким обривом, що мурашником тягнулося вглиб скель. 

Дехто з жителів побачивши демона з повагою кивали, — Вітання пане Таб! — і він махав їм у відповідь. Та більшість не казала нічого. Вони зупиняли свою роботу на мить наче його тиша досягла і їх. І проводжали його важким поглядом. Поглядом який мав у собі лиш одне питання, на яке він не мав відповіді. 

Сторожа вежі майже не звернула на нього уваги і продовжила рутинно стояти виконуючи свою радше декоративну функцію. А як тільки він пішов закутані в дорогі лати вояки продовжили свою розмову про зростання ціни на їжу.  

Таб швидко промайнув ще декілька захисників, пройшов повз кухню з якої тягнувся пряний запах грибної печені. Він нишком проскочив повз масивного кухаря що відділяв м’ясо від кісток, не забувши вмочити палець у вариво. 

Перш ніж вперся в масивні кристалічні двері, він встиг натрапити на кількох байдикуючих слуг. Вилаявши їх, він попрощався з залишками гарного настрою, які тільки почали зароджуватись. Здавалось, меланхолія останнім часом накривала не тільки його, а й усе місто. 

Демон подивився на двері, тяжко видихнув і з гучним скрипом поштовхав їх уперед, де так само в тиші дивлячись у вікно стояла ще одна постать. 

— Я так втомився Таб, — не відводячи погляду від вікна промовив чоловік і продовжив, — Втомився від твоєї біганини до бібліотеки і назад, від усіх цих розмов які долітають до мене знизу, від усіх цих жителів яких турбує лиш власна шкура. Втомився від вибору... 

— Мій повелителю, — тільки почав Таб. 

— Помовч! — гаркнув демон повернувшись в бік виходу, його слова дрижащим ехом пролетіли по залі і вдарили по вухах, — І слухай. Я знаю чого ти знову прийшов. Але є хід речей з якими треба змиритись, бо це єдиний правильний вихід! — він злісно опустив руки наче намагався втримати своє терпіння поки воно не розбилось. 

— Кисин, дай мені сказати, — відійшовши від формальності сказав Таб і рушив в бік повелителя. 

— Ти бачив як вони дивляться на тебе? — він знову повернувся, — Як вони піднімають голови до гори і просять милості у короля який наче бог, врятує їх від неминучої долі? Але їм не вистачає сміливості глянути в очі своєму богові,  — він махнув в бік жерла вулкану — он він дивись! 

— Я дивлюсь на нього щодня Кисин! І на відміну від тебе не плачу про важку долю, а шукаю вихід! — Таб вчепився в тканину на грудях короля і струснув його. Зрозумівши свою помилку він розслабив пальці і повільно відпустив хват — Пробачте ваша величносте. 

Король на секунду завмер. Потім очі його наповнились люттю і він вхопив Таба за шию і повернув в бік вікна. 

— Тож подивись ще раз! Подивись на цей обпалений труп який от-от оживе, і нас не врятує той спис, що прикував його до цього місця, ні ті ланцюги які його стримують. — він відпустив його. 

Таб продовжував дивитись. В пусті орбіти очей колосального черепа що стирчав з під озера лави. Він бачив як цього разу шкіри на ньому стало трохи більше ніж вчора. 

— Це не займе багато часу — прошепотів Таб. 

— У нас вже немає часу, — тяжко видавив Кисин, — Декілька днів і його гортань відновиться і тоді ти почуєш його крик. Ми всі почуємо. Так, що в дітей піде кров із очей, жінки сходитимуть з розуму, а старі кидатимуться в жерло вулкану не витримуючи жаху. А нам пощастить прожити трошки довше щоб побачити все це пекло! — він з усієї сили вдарив по підвіконні. По старому каменю пішли тріщини, по ним маленькою річкою потекла кров. 

— Послухай, — ледь не благаючи сказав Таб. 

— Я втомився слухати Таб, — перебив його Кисин — Скажи всім. Завтра лотерея. Я вже вирішив. 

— Що ж така твоя воля, — Таб опустив плечі і направився в бік виходу. 

***** 

Шум ринкової площі потроху стихав, торговці повільно згортали свої прилавки в надії зловити останнього покупця. Вітер переганяв дрібний мотлох який не прибрали, пара вартових розганяла жебраків що рилися у смітті. Площа по троху засинала — разом із містом. 

— Ти ж і сам знаєш, що не продасиш стільки за таку ціну, давай сорок і по руках? — пузань в затертому робочому одязі налягав на низькорослого торговця. 

— Пане, походіть, подивіться, більш якісних кристалів ви не знайдете, та й зараз усюди ціни високі, моїм скелелазам доводиться спускатись все нижче, а це ризик. П’ятдесят п’ять моя остання ціна — з впевненим обличчям промовив торговець. 

Тільки покупець хотів щось сказати, як продавець відсунув його вбік: —  Пане Таб, радий бачити таку високу особу в моїй скромній ятці, — він розійшовся в поклоні.