Розділ 13. Смерт(ель)ний маскарад

- Кай, що б я ще раз тебе послухала! – Свердлила суворим поглядом крилана. – Ти в що мене вирядив, Світлість?! Зовсім безсмертним став?

- Моро, ти не розумієш. Зараз так модно! – викрикнув хлопець з острахом визираючи з-за важкої портьєри.  

- Герцог, не дратуй мене! Модно, що майже п’яту точку видно? Ти з ліжка вранці впав? – прошипіла, відсмикуючи донизу занадто коротку чорну сукню.

            Слуга, що пробігав повз по коридору до кухні, на моїх словах спіткнувся і ледь не розтягнувся на підлозі. Та Сафір зреагувала швидше моєї думки й підхопила бідолаху за мить до поцілунку зі сходами.

- Д-дякую, кринта. – Поклонився хлопець, його подих перехопило від цієї ситуації.

- Люба, ти чудово виглядаєш. – Окинув ласкавим поглядом Янгол. Сам же він був вдягнений в чорний костюм-трійку, який гармонійно перегукувався з моєю сукнею. Але її довжина… Р-р-р!

- Вперше і востаннє я довіряю тобі свій гардероб! – Буркнула у бік крилана і перевела подих.

Рейнар обережно заправив мені за вухо кучеряве пасмо і відвісив невагомий поцілунок в губи.

- Наступного разу твій наряд я беру на себе. – Посміхнувся блондин і підставив лікоть за який я одразу взялась і чинно пішла по коридору. І хто придумав такі високі підбори?

- Сподіваюся, що ти мене так не підставиш.

- Тобі сподобається, — посміхнувся Янгол і розкривши свої сяючи крила на порозі особняка підхопив мене на руки та подався до королівського палацу.

- Агов! Ми так не домовлялися! А карета для кого?! – Донеслось до нас обурення герцога.

А мені від його воплів наче бальзаму на душу виплеснули – так добре стало. Не все ж йому мені нерви мотати.

             Цей політ був хоч і коротким але незабутнім! Я нарешті відчувала себе живою і не боялася показувати свої емоції. Для Женця це недопустима розкіш, а для дочки Смерті… з іншого боку – якою повинна бути дочка темної богині?  А син світлого бога? Ми перші в своєму роді, до нас таких не існувало. Тоді звідки нам знати як себе поводити? Що можна, а що ні? Навряд чи Доля буде така ласкава, що пояснить нам при зустрічі ці моменти. Проте зараз…ми живемо як відчуваємо.

Можливо це неправильно, та це наше життя, чому ми не можемо його прожити так як нам цього хочеться? Тим паче що це ніяк не впливає на наші службові обов’язки.

            Вечірній теплий вітерець ніжно ластився до крил Рейнара, на горизонті засяяли перші зорі. В повітрі повиснув легкий запах квітів і хвої із північного лісу, що був поруч зі столицею. Сутінкова Елінсія була прекрасна!

            Коли мої ноги торкнулися землі Янгол посміхнувся і ніжно провів рукою по обличчю. Після його жесту на наших лицях матеріалізувалися дві маски із чорного мережива.

- Якщо ти не забула, то це бал-маскарад. Ходімо, моє сонце.

- П-фух… - жадібно хапав повітря крилан, важко приземлившись поруч з нами. – Як розвити таку …швидкість польоту як у …вас. Хух…- тяжко зітхнув хапаючись за бік.

- Легко. Народися сином божественної тріади. – Підморгнула некроманту і взявши обох чоловіків під руку попрямували в бальну залу. Охорона нас навіть не помітила поки ми не пройшли повз. Все таки приємно мати таку силу, щоб залишатися непоміченим за необхідності.

            Палац був… яскравим прикладом барокового стилю. Розглядаючи всю цю пишноту і багатство я все більше невдоволено косилася в бік крилана. Якщо на балу весь цвітник двору буде в пишних нарядах – крила його передчасно полиняють!

- Кайлінор! Нарешті ти вирішив порадувати нас своєю присутністю! – Пролунав збоку чоловічий голос. До нас підійшов високий чоловік середнього віку з блакитними очима і каштановим волоссям у білому камзолі з короною на голові.  Який сенс від масок, якщо всі й так знають хто ти такий?

- Вітаю, Ваша Величносте! – поклонився герцог. До нас з Реєм з запізненням прийшла думка, що варто було повторити цей жест, щоб не викликати зайвих запитань, та було вже пізно.

- Доволі церемоній, племіннику. Познайомиш мене зі своїми друзями?

- З задоволенням! Авадор де Хайлен – король Елінсії, - кивнув у бік короля крилан, чим дуже того здивував, адже за етикетом він повинен був першими представити саме гостей. Проте ми були не звичайними гостями і мали вище положення. – Дядьку, це Моргана Перший Жнець Смерті і Рейнар Перший Янгол Життя, - знизивши голос, представив нас некромант.

            Король занервував та швидко взяв себе в руки і схилив голову.

- Радий вітати таких поважних гостей в своєму домі!

- Можете говорити звичним тоном, я від самого початку розмови наклав полог тиші. Нас ніхто не чує. – Повідомив Рей, а я вдячно посміхнулася. Не хотілося, щоб весь замок знав хто до них завітав, виключенням був лише король.

-  Не хвилюйтеся, Ваше Величносте. У нас сьогодні вихідний і ми тут в якості друзів вашого племінника. – Ощасливила короля. Він чомусь радісним не став, але дуже здивувався.

- Цікаві в тебе друзі, Каю. Високоповажні. – З натяком промовив чоловік.

- Це довга історія, якось тобі розповім.

- Я не поспішаю.