Розділ 7. Пояснювальний

- Поясни. - Наполегливо вимагала чоловіка, накриваючи кабінет пологом тиші.

- Так, тепер ти мене слухаєш! А кілька століть тому чомусь не спромоглася приділити мені кілька секунд і вирішила нашу долю за двох! – вирував Рейнар.

Я розуміла його злість, тому й мовчала.

- Життя дізнався про наші стосунки трохи раніше за Смерть і поділився цікавою інформацією. - Блондин витримав недовгу паузу і почав розповідати, пояснюючи так щоб Каю теж було зрозуміло про що мова. - Ти знаєш, що у Життя так само як і у Смерті є сутності, тільки світлі. По суті вони як інша раса, але від природи в них закладена схильність мати господаря. Кожен Жнець і Янгол має у володінні одну сутність. У Життя і  Смерті їх необмежена кількість.

  Кілька тисячоліть тому сталося так, що Смерть була змушена надіслати з деякою інформацією до НЧ (Небесні Чортоги) одну зі своїх сутностей. Природно Темрява не в змозі блукати Чортогами просто так, тому вона прийняла тілесну форму Смерті, замкнувши свою суть всередині. Життя був зачарований нею тому випросив у Її Темності дозвіл, щоб Зента залишилася з ним. Так з'явився я. Але Життя не міг припустити, що б про природу мого народження стало відомо всім навколо, а тому відправив нас з матір'ю на Ейрену, де вона разом з однією зі світлих сутностей мене доглядала, поки я не виріс і підготувався до становлення Янголом Життя. Мені стерли спогади дитинства, а Зента повернулася під крило Її Темності. - Рейн перевів подих, а потім продовжив свою розповідь.

- Так сталося, що за кілька століть історія повторилася. Але цього разу вже зі Смертю. Дізнавшись про вагітність, вона в розпачі прийшла до Життя і свого коханця, того самого який зростив мене. Ось такий феномен.  Ти дочка Смерті і світлої сутності, а я син Життя і темної сутності. Нас однаково доглядали і виховували ті самі люди. Так само стерли пам'ять про дитинство і так само не вважали за потрібне посвятити в подробиці виконаних дій. Вони побоюються, що якщо ми відкриємося, піддамося емоціям і почуттям – станеться щось страшне. Щось, що одного разу вже траплялося, але старанно про це замовчуються. І, можливо, я б дізнався про що саме, але ти встигла стерти нам пам'ять, при цьому зробивши їм величезну послугу, - докірливо похитав головою Янгол і підвівся зі свого крісла, знову підходячи до щоденника Фроса.

-Тоді нам слід і далі вдавати що між нами нічого не було – висловила свою думку, зачепившись поглядом за щоденник. У ньому був ключ до знищення Жнеців та Янголів. А значить у наших інтересах з Рейнаром мовчати про таємницю нашого походження.

- Ну ні, кохана! Тікати від себе я тобі більше не дозволю, - різко обернувся Янгол, а мене немов розрядом струму обласкало. Давно забуті почуття все ще були дуже гострі. – Ми з тобою почнемо все спочатку, тільки тепер будемо обережнішими, бо більше я не маю наміру дозволяти іншим вибирати мою долю замість мене!

- Кхм-кхм! - Увірвалося покашлювання крилана в наш візуальний діалог. – Ну, друзі, ви звичайно даєте! Від самих ваших поглядів лише іскри летять. Але якщо ви не забули у нас тут душа менталіста гуляє на волі і бешкетує. А ще він знає, як вас знищити.

- Ну скажімо, нас з Рейном він убити не зможе. - Усміхнулася, переводячи погляд на крилана. – Так повелося, що Женці з'являються від злиття магічних сил лише темних сутностей, або Смерті та темної сутності. Такі Женці навіть сильніші. Так само як і Янголи від світлих сутностей та Життя. Етап розвитку відбувається прискорено протягом доби. Так і виходить, що у нас немає дитинства, немає батьків, немає почуттів та емоцій. На цьому й ґрунтується ритуал Фроса. - Пояснила і під потеплілим поглядом Рейна наблизилася, перехоплюючи щоденник.

- А чому на вас це не повинно вплинути? - Все одно не розумів герцог. Цього разу вже відповідав Рейнар.

– Тому що в основі ритуалу вплив на нас протилежними силами. З нами це не спрацює з тієї простої причини що…

- Ви обидва народжені від цих протилежних сил. - Впевнено закінчив думку крилан.

– Саме так. - Кивнув Рейн. – І тепер нам потрібно скласти план подальших дій.

- Є ідеї? - Запитав Кайлінор, захоплено розглядаючи щоденник.

Рейнар промовчав, а я задумливо обводила поглядом кабінет. Пофарбовані в червоні тони стіни з позолотою, обшиті оксамитом меблі та темне дерево книжкових полиць. Безліч книг і артефактів для магів розуму варті уваги справжніх поціновувачів. Я б ще довго розглядала барліг нашого біса, але мій погляд зачепився за маленьку статуетку на книжковій полиці. І все б нічого, якби це не був скелет із коштовним камінням замість очних ямок.

- Цікаво, а відколи маги розуму зберігають у себе магічні схрони некромантів? – озвучила свою думку. Її подальший хід перервали пустотливі руки крилана, який любить засунути свій ніс у кожну щілину. - КАЙ!

Зляканий вереск герцога струсив усю вежу, а статуетка не спочила смертю хоробрих завдяки чуду. У нашому випадку завдяки янголові.

- Скажи мені, бідолашний ти мій, за що мені таке покарання? – похмуро дивилася на сущу дитину. Тебе не вчили, що чужі іграшки без попиту брати не можна, а тим більше якщо вони належать некроманту?

- Мора, ти ж знаєш, що я не зможу зняти печатку некроманта, бо мені не підвладна Тінь Темряви? – Між іншим промовив Рейнар не очікуючи відповіді.

На Кайлінора було боляче дивитись. Стільки непідробного жаху та надії у погляді зверненого до Женця Смерті я ніколи не бачила! Слово честі!