Розділ 5. Сумнівні пригоди

- Як вона? - Підбіг Кай, як тільки помітив, що я закінчила свій ритуал.

  Я посміхнулася і задоволено видихнула. Мені подобалося ставити цих двох самовпевнених типів на місце. Не подумайте нічого зайвого, я не стерво, але якщо папір на порох – орігамі з нього вже не зробити. Так само і з цими двома, вони і є тим самим порохом. А щодо Вангерри…

- Вона в порядку, тільки на відновлення потрібен час і тут безсила навіть я. - Розвела руками. І тут же перейшла на вагортійську. — Ми маємо щонайменше три дні в запасі, поки вона відновиться. За цей час нам потрібно опрацювати ще кілька ідей та план дій. Залишатися тут, швидше за все, небезпечно і щонайменше безглуздо, але у нас немає вибору.

- У мене вже є кілька ідей. - Серйозно кивнув крилан і повернувшись до загальновідомої мови звернувся до дворецького. – Пані потрібен спокій та відпочинок, а ми, мабуть, скористаємося гостинністю господині дому та затримаємось на кілька днів, допоки їй не стане краще. Покажете нам гостьові кімнати?

  Повинна віддати належне дворецькому, той одразу зрозумів що до чого й поспішив віддати кілька точних наказів слугам. Так ми стали тимчасовими господарями двох цілком шикарних гостьових кімнат та ситної вечері. Чого я не могла врахувати, так це те, що менталісти не настільки прості, як здається на перший погляд. Нажаль, усвідомила я це набагато пізніше, що явно затримувало мене у виконанні завдання.

Як виявилось у Смерті своє «специфічне» почуття гумору.

Мені снився сон. Ні, не так!

МЕНІ. ЗНИВСЯ. СОН!

От нібито нічого такого, так? Але це тільки для смертних до яких я не належу. Мені й спати в принципі не властиво, але щоб сни! Це було вже надзвичайно.

І що ще більш дивно, так це те що мої чорні крила уві сні були білі!

У мої похмурі роздуми врізався стукіт у двері. Били схоже з ноги, але уточнювати чи це так не було ніякого бажання. Швидко трансформувавши піжамну майку та шорти у робочу темну сукню відчинила двері.

- Ти не уявляєш, що я знайшов! - Перше, що я почула від крилана який ломився в двері. І ось мені не сподобався цей надмірно натхненний погляд, ніби він цього менталіста не далі як п'ять хвилин тому одноосібно укокошив!

- І тобі доброго ранку! - хмикнула у відповідь і склавши руки на грудях відійшла, пропускаючи хлопця до кімнати.

– А? Ах, так, доброго.

- Що там у тебе?

– Я знайшов щоденник Майклауна Фроса! – приголомшив мене крилан. Повинна визнати, цього я не очікувала почути. Він мене приємно здивував, хоча зачекайте… очі червоні, волосся скуйовджене…

- Ти що, цілу ніч не спав?

Крилан зам'явся, а я недобро примружилася.

- Ти хоч уявляєш, яку небезпеку наразив на себе? Це найсильніший менталіст з тих, що коли-небудь жили! Ти хоч на хвилину замислювався над тим, які сюрпризи він міг залишити у своєму кабінеті? Гаразд я – на мене б вони не подіяли, але зовсім інша річ ти!

Крилан зам'явся, але на останніх словах різко підняв голову.

- Ти справді така впевнена, що тобі нічого не загрожує?

Я подивилася на нього зовсім іншим поглядом і те що я бачила мені не подобалося.

- Показуй! - Кая двічі просити не доводилося, він одразу зрозумів про що я.

Більше не гаючи часу, крилан потягнув мене в особистий кабінет менталіста, який я встигла розпечатати вчора перед виходом з вежі.

- І як ти взагалі додумався сюди поткнутися без мене? - Невдоволено зиркнула на хлопця, але на того мої погляди не діяли.

- Фрос був надто впевнений у собі та своєму захисті на кабінеті та вежі в цілому, а тому навіть не витрачав сили на додаткові блоки для щоденників.

Я дивилася на нього з недовірою, а тому критично оглянувши приміщення, випустила свою силу і зашипіла.

- Безмозкий дурень! На тобі ментальне прокляття вищого ладу! Ти взагалі знаєш, що це означає?

Хлопець збліднів і почав оглядати себе магічним зором.

- Я нічого не бачу.

Я підвела очі до неба і постукала вказівним пальцем хлопцю по лобі.

- Думатимеш? Ні? Це ментальне прокляття вищого ладу! По-перше воно діє на рівні магії, поглинаючи її і випиваючи твої життєві сили додатково харчуючись магією. По-друге воно ретельно маскується під твої потоки сили, а по-третє воно знаходиться над твоєю головою і оглядаючи руки ти його вже точно не побачиш!

- Ти зможеш його прибрати? - Нервово проковтнув крилан, дивлячись на мене при цьому широко розкритими очима.

- Можу, звичайно, але чи варто? Це вже вдруге, коли ти ступаєш на хиткий шлях у вічність. Може, не варто тебе затримувати? Зважаючи на все, ти взагалі життя не цінуєш!

- Ну, Мора-а-а! Я ж для загального блага, а не за своєю примхою.

- Чи ой? Пам'ятається, ти обхідними шляхами сам набився мені у помічники зі своєю практикою, знаючи що поряд зі мною небезпечно! Жнеців апріорі не відправляють на безпечні завдання, а я якщо ти забув - Перший Жнець Смерті! Мої завдання завжди найнебезпечніші!