Розділ 4. Темна вежа

- Ти завжди така жорстока чи тільки мені пощастило це побачити? - Тихо заговорив Кай все ще не моргаючи дивлячись на зникаючий попіл.

- Якби я була жорстока, то тебе б зараз тут не було! - відмовила у відповідь і перевела свій погляд на дворецького. - Йдіть за мною.

І не промовивши більше ні слова рушила слідом за Темрявою, яка таки знайшла справжню леді Вангерру. Заодно по дорозі повернула собі звичний вигляд.

Ми плутали коридорами особняка, поки Темрява не привела нас до непримітних дверей з величезним замком та магічною печаткою.

- Ви знаєте, що це за двері і куди вони ведуть? – звернулася до дворецького. Той мимоволі здригнувся від мого запитання і якось зацьковано глянув на двері.

- Це темна вежа. Раніше в ній жив батько леді Вангерри, в ній же й проводилися досліди. Там його спальні, окрема їдальня, лабораторії та підвали в яких він тримав своїх… ну ви зрозуміли. - Важко зітхнув блідий дворецький. Йому явно важко давалися ці спогади. – Її опечатали одразу після розслідування королівські вартові та маги.

Я задумливо вивчала двері і щось мені явно не давало спокою у всій цій ситуації.

- І що? Ніхто більше не туди не заходив? - Запитав Кай.

- Упаси Світлолика! Хтозна що могло спасти на думку одному з найсильніших менталістів! Раптом там пасток усіляких понаставлено?! Лорд Фрос дуже трепетно за життя ставився до своїх експериментів і записів. Будь-кого до себе не підпускав. Лише перевірених особисто ним та відібраних серед тих, хто на службі у нього вже багато років.

– Ви були серед них? Адже так? Отже, ви можете відчинити ці двері. Справжня леді Вангерра перебуває там. - Після моїх слів дворецький збліднів більше колишнього, а потім якось сумно похитав головою.

- Я можу відчинити тільки замок на дверях, але не зірвати печатку королівських магів.

- Не турбуйтеся, з цим я впораюся. - Усміхнулася дворецькому, а той мабуть пригадав, хто стоїть перед ним і раптом злякано гикнув. Проте це не заважало йому виконувати моє доручення і завзято перебирати ключі на важкій зв'язці. Це який тягар він носить при собі постійно?

  Зняти печать не склало труднощів, хвилювало інше. Як леді Фрос потрапила до цієї вежі?

- Шановний, а що ж після опечатування ці двері більше не відчинялися взагалі? І ключ від неї лише у вас? - Зацікавлено подивилася на чоловіка, що нервово тупцює на порозі.

- Не відчинялася. І ключ лише один. - відповів чоловік, ніби щось само собою зрозуміле. І тут у наш діалог вступив крилан.

- Цікаво тоді, як тоді леді Фрос потрапила в цю вежу, якщо двері не відчиняли.

- Тут, якщо чесно кілька варіантів. - Задумливо оглядала приміщення та бічні сходи. Абсолютно чисте приміщення та абсолютно чисті сходи! Такого апріорі не могло бути. Ще не вигадали такого довгострокового побутового заклинання, щоб воно підтримувалося протягом місяця. Максимум тиждень!

- І які ж? - Запитав учень, теж оглядаючись і все більше хмурячись.

- Перший: леді потрапила сюди ще до опечатування. Другий: менталіста отруїла не вона, а лич, після чого знову ж таки леді потрапила сюди ще до опечатування. Третій: лича закликав сам менталіст, але щось пішло не так. Лич вирвався з-під контролю і отруїв менталіста, приховавши тут леді, знову ж таки до опечатування. Четвертий: Двері все ж таки відчиняли, але робили це настільки майстерно, що не причепитися. П'ятий: сюди можна потрапити не лише через двері. - Перерахувала варіанти, ступаючи сходами, і звернулася до дворецького. – Скажіть, а у цій вежі є потайні ходи? Ну, на випадок облоги, наприклад, нападу, пожежі?

Дворецький мало не спіткнувся на сходинці, але його вчасно притримав крилан.

- Це старий особняк, кринта. Він на половину складається з таємних ходів, але про цю вежу мені нічого не відомо. Слугам не дозволено ходити таємними кімнатами, але якщо в інших вежах нам ще доводилося їх обстежити на випадок непередбачених обставин за розпорядженням пані, то в цій вежі ніхто просто не наважився б ступити в таємний хід. Його мав право використовувати лише господар.

- Ви так боялися його? - Запитав Кай. Дворецький лише кривувато посміхнувся, але ця усмішка була сповнена страху перед покійним.

- Ви чули лише чутки про нього, а я чув крики його піддослідних, і боявся зробити кожен крок, щоб не приєднатися до них.

- Чому ж ви не пішли?

- Клятва наймача. Розірвати її може лише наймач чи його смерть.

Що ж. Моторошний контракт на роботу, маю визнати. Сам піти – не можеш, убити господаря – не можеш і попроситись піти – не можеш, а точніше боїшся до остраху. Хіба мало? Раптом тебе відпустять, а за хвилину відтягнуть у підземелля. І все! Поминай, як звали.

Довгі гвинтові сходи вивели нас у невеликий коридор із трьома дверима. Те, що їх насправді три, а не дві з'ясувалося суто випадково коли Кай спіткнувся об статую якогось лицаря і повертаючи собі рівновагу, схопився за його руку.

– Однак! Випадковість творить чудеса! – Задоволено вигукнула я, чим неймовірно перелякала і до того смиканого дворецького, а крилан невдоволено вилаявся однією з мертвих мов. - О, то ти знаєш вагортійську? – поцікавилася я. Власне на вагортійській мові і поцікавилася.