Жизнь Куліша

Текст твору

Жизнь Куліша Пантелеймон Куліш

ЖИЗНЬ КУЛІША

It is interesting to notice how some minds seem, almost to create themselves, springing up under every disadvantage and working their solitary but irresistible way throw a thousand obstacles.

Wash. Irving *

Пантелеймон Куліш родивсь 1819 року, юля 27-го по старому стилю у містечку Вороніжі Глуховського повіту Чернігівської губернії 2. Отець його був старого козацького роду. Один з його предків за царя Петра Первого 3 був військовим товаришем, другий — сотенним отаманом. Дід Пантелеймонів звався вже дворянином (бо за цариці Катерини Другої 4 значне козацтво повернено в дворяне), тільки не мав ніякого чину; отець також був безчиновний дворянин; а як за царя Миколая 5 вийшов закон, щоб малі дворяне, которі не заслужили чину у двох колінах, приписались до якого податного стану, то й Олександер Ондрієвич Куліш мусив приписатись у козаки.

Мали Куліші у самому Вороніжі й поза Вороніжем доволі поля, гаїв і сіножатей; вважано їх багатирями. А проте самі вони дідували в пасіці і пахали з наймитами землю. Ондрій Куліш був чоловік жорстокий, не спускав нікому за спаш або за яку іншу шкоду. Через те мав у Вороніжі прізвище — Гарячий Куліш. Олександер, отець нашого писателя, зоставшись після батька малолітком, доглядав господарства за приводом матері, з меншим братом Романом, і вславивсь у Вороніжі яко невсипущий трудолюбець. Своїми руками будовав, робив вози і всяку всячину по господарству. Жонатим був перше з Криськівною, воронізькою ж таки дворянкою значного проти його роду, і мав від неї сина Миколая. Молодою вона вмерла; дуже любив її, хоч і слухав. Потім став залицятись до Катерини Гладківни. Пани Гладкі ведуть свій рід від того Гладкого, що Хмельницький стяв йому голову. Отець Катерини, Іван Гладкий, був сотником; а як знесено козацький порядок, то його перехрещено гусарським корнетом 7: так-бо вже низько поставлено тоді козацтво!

Було троє сестер Гладковен у отця, усі три високі, чорноброві, хороші. Катерина Івановна не хотіла була йти за вдовця, та вродливий був дуже — полюбила, пішла. Життє їх було таке, як у тій пісні про запорожця, що часто на Вкраїні співають:

— Любив мене, мамо, запорожець: Водив мене босу на морозець;

Ой я ж того, мамо, та й байдуже: Люблю запорожця вельми дуже.

— Ой на що ж ти, доню, уповала, Що ти запорожця сподобала?

Чи на його коні, чи на гроші, Чи на його вроду, що хороший?

— Ні на його коні, ні на гропгі, А на його вроду, що хороший.

Унаслідував Олександер Куліш жорстоку вдачу свого отця Ондрія. Катерина Івановна тремтіла від його голосу, а проте велико його кохала. Одно ласкаве його слово втирало їй сльози, і щасливою вона себе вважала з щасливих. Та було в неї інше горе: умирали діти; Пантелеймон був семий чи восьмий. З попередників його, братів і сестер, живий зоставсь тільки брат Тимохвій, да й той умер малолітком. Мати споминала про Тимохвія як про якесь диво між дітьми, що ні в казці сказати, ні пером написати.

Пантелеймон родивсь дуже хирявим, ледве живим; годі в зо два й не говорив, а почавши говорити, протягував слова, наче співав. Отець празнував його родини так само, як описано в повісті Куліша "Другий чоловік" ("Основа", 1861 р.) 8. Всіх завертав до себе, хто їхав або йшов поуз двір, і була вся улиця-майдан заставлена возами з копами.

Як умер брат Тимохвій, було йому годів з чотири. Розвивався він туго; не розумів — яке велике горе скоїлось у сем'ї, не плакав по братові. Зоставшись один, був у матері пещеною дитиною, а отця жахався і від його голосу тремтів, як і мати. Олександер Ондрієвич, бувши сам тіла могучого, нехтував слабовитою дитиною і, знай, згадував про Тимохвія. Нехтування се що дальш почувалось дитиною більше і більше. Син ховавсь від отця, а отцеві байдуже було про сина. Рідко й бачились. Так наш писатель ріс тільки на очах у матері. Старший брат Миколай служив у Глухові в суді; додому хіба раз у год навідувавсь.

Поруч з двором Олександра Куліша жила сем'я покойного його брата Романа: мати з двома дочками. Він був їх опекуном і держав під таким же страхом, як і свою сем'ю. Двоє дівчат, сестри-у-первих, були нашому писателеві єдиним товариством. Леся — старша від його годами чотирма, менша — ровесниця. Лесю він дуже любив — чорнявеньку дівчину, вродливу, з карими добрими очима і лицем античним, як у Мілоської Венери 9. Положивши книжку на її коліна, учивсь він у неї самохіть азбуки і складів церковної печаті. Від неї наслухавсь він казок найкращих; не закликати було його додому,— все сидить у дядини Романихи. Часто він пророкував Лесі, що буде великим багатирем,— тоді вбере її всю в золото. Не справдилось пророкування: писатель наш кривавив нош на терновій стежці, а Леся його тим часом одружилась з якимсь панком-п'яницею,— той швидко уложив її у домовину.

Мати Куліша була людина проста, неписьменна. Тоді, було, і по панських домах кажуть: "Нащо ж дівчат учити письменства? Щоб до полюбовників листи писали?" Велика вийшла з того користь нашому писателеві. Катерина Івановна уміла розмовляти тільки українською мовою і, що мала в голові, все те взяла не з книжок, а з живої народної речі. А була в неї голова неабияка. Приятель Куліша *, що взнав його семилітком, було, розказує: "Коли я схочу виобразити собі Катерину Велику, як вона, стоя серед своєї громади, вела премудрі речі, то згадую Кулішеву матір". Справді — бувало, серед гучної беседи, загориться вона якою думкою праведною, устане з свого місця і велично вийде насеред світлиці, даючи рукою якийся такий знак, що всі замовкли. І зачне вона глаголати, і всі її слухають, мов панотця в церкві. І сам Олександер Ондрієвич нахилить свою чисто сформовану кучеряву голову, а потім, шуткуючи, зачне розумом і словом своєї жінки хвалитись. Серед людей був він тихий і ласкавий; серед людей вона над ним панувала, і любо було йому давати їй перед.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше