Мені пощастило стати як свідком, так і учасницею сеансів реінкарції в Американському Інституті інтеграції науки, інтуіції та духу за участі Тьєрі Олсена, дослідника у галузі психології та парапсихології у Reincarnation Research Limited, (Сан-Франциско, США), який також є дослідником Австралійського інституту досліджень парапсихології, за що отримала диплом учасника проекту від найдосвідченішого бразильського професора у цій галузі Річарда Брітто (Сан Паоло). Було це так... Одного звичного для всіх українців ранку я прокинулась й в поспіхах, збираючись на роботу, вирішила перевірити свою вхідну пошту. Серед усього іншого примітним виявився лист з Американського інституту інтеграції науки, інтуіції та духу з пропозицією прийняти участь у їхньому наукову проекті. А, оскільки, я сама є науковим дослідником, звичайно, будь-яка пропозиція наукового характеру мною детально аналізувалася й бралася до уваги. З тієї причини, що я була молодшим науковим працівником, така пропозиція означала ще й перспективу на майбутнє, як у нас кажуть. Батькам своїм нічого не сказала, але попередила, що може таке статися, що по обміну я зможу поїхати до Америки для сумісного наукового дослідження на базі одного з університетів, точну назву якого їм я не повідомила. Вже на роботі, я почала знайомитися з усіма грантовими програмами для молодих науковців, з методами викладання на базі університету, умовами проживання тощо.
Я пригадала свою знайому, яка мешкає у Маямі, американку українського походження письменницю з історії мистецтв Діану Харбер, яка була родом з Києва, що у свій час емігрувала до Штатів, так як і родина відомої американки українського походження Міли Йовович. Потрібно порадитись, подумала я, й повернулася до рутинних робочих справ. Крім того, у Бердичеві живе моя тітка, теж моя тезка на ім’я Наталія, син якої виграв конкурс серед політехнічніх вузів на продовження навчання у Сша, якому там запропонували роботу в транснаціональній компанії Microsoft Corporation, отож він і залишився там жити й працювати. Таким чином, мені дійсно було з ким порадитися.
На роботі в проміжках між лекціями студентам, я вирішила прочитати вранішнього листа ретельніше, щоб ознайомитися з умовами участі. Зокрема, між усього іншого, аби тебе прийняли до експиремантальної групи, тобі потрібно було надіслати обгрунтування для участі у науковому проекті на вільну тему, але тема мала відповідала напрямку дослідження. Ну, складностей у написанні власного резюме у мене ніколи не було, тим паче, що я молодий науковець, який попередньо навчався в Інституті соціальної й політичної психології.
В своїй уяві я почала підбирати умовні теми обгрунтування. З-поміж усіх можливих тем, я обрала три, що могли б зацікавти експертну групу. Одним з перших питань, яке б мені хотілось обгрунтувати було «Що таке особисть?», другим «Доглибинне «Я» як духовне підгрунтя особистості», третім й останнім «Особистість: розум, почуття, душа». Деякі нотатки я почала писати ще на роботі, щоб не гаяти часу, адже бажаючих, на мою думку, могло б виявитися чимало!
Ретроспективним аналізом до першого розділу стала одинадцята книга «Сповіді» святого богослова й філософа Августина Аврелія, в якій акцентується увага на цитуванні єпископа Іппонійського, де написано, що, з однієї сторони, ми добре знайомі з тим, що йменується «часом», але, з іншої сторони, стаємо у незручне становище, коли ми змушені пояснювати цю дефініцію: «Що ж таке час? Якби ніхто мене про це не запитав...я б врешті захотів пояснити».
Раптово пригадалось з мережі цікаве есе під назвою «Мій Ангел навчив мене розмовляти словами Бога», в якому було таке: «Одного разу мені приснився Ангел, який запросив мене взяти інтерв’ю у Бога. Я відповіла, що так мені хотілось би, якщо у Нього є час для мене. Ангел посміхнувся й відповів, що Його час – це Вічнічсть...Що найбільше дивує Бога у людині? - поцікавлися я. Він відповів те, що люди найбільше думають про майбутнє, забуваючи про дійсне настільки, що не живуть ні в сьогоденні, ні в майбутньому... »
Далі у своєму обгрунтуванні я продовжила писати про час, який існує лише тому, що він прагне зникнути. Минуле існує у пам’яті, а майбутнє живе очікуваннями. Ми могли б сказати, що існіє три часи: дійсний минулий, дійсний дійсного часу, дійсний майбутнього. Вчення Декарта про дві субстанції, душа й тіло, експлікації якого ще тільки необхідно осмислити, радикально пориває з існуючим уявленням, яке виходить від Арістотеля, що людина є споконвічною єдністю, і таким чином, їх вчення поставило під питання й питання особистості. Втрата дорогоцінного часу викликає найбільші страждання. Тому, необхідно чітко розуміти свій обов'язок і виконувати його вчасно і зосереджено.
Правда, що особовий займенник «я» у Декарта означає не людину, а тільки її душу. Але у нього душа не є, як у інших мислителів, «дещо, що думає», а є – саме мислення. Відповідно ж до Спінози, тільки Бог є субстанцією, тобто те, що для свого існування не потребує нічого, оскільки існує тільки одна особистість, а саме сам Бог. Правда, Спіноза говорить про любов людини до Бога, але вона, в результаті, є деяким аспектом любові Бога до Самого Себе. Я можу свідомо говорити «я» тільки тоді, коли я свідомо сприймаю себе як особистість. Це уявлення пов’язує буття – особистості з самосвідомістю. У другому розділі йшлося про доглибинне «Я» як духовне підгрунтя особистості. Суть викладеного полягала у наступному, що лише через стійке ядро психіки, що приховує у собі творчі сили, через творчу наснагу індивідуальності розгортається життя душі у безкінечній черзі процесів, що лише тільки завдяки наявності у душі цієї доглибинної формуючої сили, завдяки її діям, поступово вимальовуються контури індивідуальності.