Логос – реінкарнація голосу.

Де ти? – тут!

Коли ти? – зараз!

Хто ти? – я цей момент...

Philosophia De Caelo

 Про істинність феномену реінкарнації сьогодні стало можливим міркувати завдяки результатам досліджень, отриманих за допомогою методу аналізу спогадів людей і методу гіпнотичної регресії (повернення людини у минуе життя шляхом гіпнозу у транс-стані з метою переоцінки життєвих цінностей, керує процесом гіпнотерапевт, адже людська пам’ять спроможна функціонувати як цифрова відеокамера, записуючи всю інформацію, що потрапляє в кадр, яку можна відновити у процесі гіпнозу), які доводять факт існування спогадів про минулі життя і сприйняття їх за доказ, коли внаслідок досліджень було  встановлено факт «збереження свідомості людини після біологічної смерті», тобто наукове підтвердження філософського терміну знаного як "душа", "особистісне Я", " елементер" та ін. Під час досліджень пацієнти описували своє життя у світі душ, де перебуває своя духовна сім'я, а також момент обрання нового втілення й створення циклу життя душі та уроків, які вона мусить пройти у даному втіленні. Для досягнення кінцевої мети еволюції «істинного Я», реінкарнація передбачає багаторазові цикли втілення «Я» у нових народженнях, проходження  життєвого шляху за причинно-наслідковими законами карми по колу втілень сансари. У багатьох випадках вдавалося знайти документальні докази, що стосувалися минулих життів: підтвердити імена родичів, опис місця проживання, інші подробиці, які вдавалось перевірити.  Перші згадки про реінкарнацію з’являються у Діодора Сицилійського (І ст. до н.е.), потім у Галена (131–217) і в Олександра Афродісійского (кінець ІІ – початок ІІІ ст. н.е.), а також у Біблії, де терміни «дух» і «душа» часто замінюють один одного. До числа давньогрецьких філософів, які самі вірили в переселення душ і вчили цій доктрині інших, були Піфагор, Емпедокл, Сократ, Платон, Плутарх та інші. Ідея переселення душ продовжує сприйматися як філософами, так і теософами, гностиками та прихильниками містичних ідей, а також цією темою доволі часто намагалися займатися психіатри, психологи й парапсихологи. Майкл Ньютон (доктор філософії, дипломований гіпнотерапевт вищої категорії в Каліфорнії, а також член Американської Асоціації психологів-консультантів) за допомогою гіпнотичної регресії виявив, що пацієнтів можна вводити і в проміжний період між теперішнім і минулими життями, який вважав, що "голос нашої душі говорить нам, що ми дійсно маємо особистісну сутність, яка не схильна до смерті". Феофан Затворник виражався так: «Душі відроджуються від батьків або вкладаються шляхом природного народження, а дух вдихається Богом, Який скрізь є». Коли ми знаходимо спасіння, Святий Дух назавжди оселяється в наших серцях, запечатуючи нас печаттю, яка підтверджує запоруку нашої вічної приналежності до Його сім’ї. Ісус сказав, що Він пошле нам помічника, утішителя і заступника. «І вблагаю Отця Я, і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував» (Івана 14:16). Святий Дух доносить людині істини. Ісус сказав учням, що Він пошле Духа у світ, «а як прийде, Він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд: тож про гріх, що не вірують у Мене; а про правду, що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; а про суд, що засуджений князь цього світу» (Івана 16:7–11). У кожній людині закладена «Божественна свідомість», визнає вона це чи ні. Святий Дух доносить людям Божі істини, щоб за допомогою справедливих і достатніх аргументів переконати їх у тому, що вони – грішники. Відгук на це переконання приводить людину до спасіння. Завдання Духа також полягає в принесенні плодів у нашому житті. Коли Він живе в нас, то приносить Свої плоди – любов, радість, мир, стійкість, доброту, щедрість, вірність, лагідність і вміння володіти собою (Галатам 5:22–23). Наше єство не в змозі приносити такі плоди – всі вони є виключно результатом присутності Духа в нашому житті. Зокрема, вказуючи на негативний вплив атеїзму, О. Вишневський пише: "Загроза антропоцентризму сьогодні зумовлена найперше тим, що нашій атеїзованій свідомості зручніше переорієнтуватися на віру в людину, ніж повернутися до... віри дідів. А відтак цей тік йде з боку чужої нам культури, особливо, кіно продукції, де оспівуються "подвиги" (агентів, коханок, різної нечисті) і термінаторів, культивується культ сили, сексу, доводиться "природність" убивства (насилля, зради, перелюбу, приниження) тощо....Відповідно, чоловіки, які розпочинають свою розмову з негативних думок на меті мають свідомо чи несвідомо принизити жіночу суть, аби почуватись більш-менш на рівні, бо йому несмиренно знаходитися поруч з інтелігентнішою, освідченішою, красивішою, розумнішою жінкою поруч себе, бо він починає почувати себе ніяково, тому, на його думку, втрачається його мужність, чоловіча перевага, імпозантність. Такий чоловік маніпулятивно відбирає у жінки її перспективу, акцентуючись на дрібницях, руйнюючи жіночу привабивасть спочатку зсередини, а згодом такий вплив починає бути видимим: знервованість, неспокійний сон, ламке волосся, нігті, падає зір, тобто відбувається "розкришення" жіночої суті, що призводить до "дисбалансу" жіночої енергії. Тип егоїстичних відносин за рахунок такого підживлення несе неймовірну шкоду жіночому здоров'ю, не кажучи вже про психологічні наслідки такої "взаємодії". Таким чином, відбувається атака на жіночий потенціал, а значить на життєву енергію, тобто життя жінки (інсульти, інфаркти, діабет, псоріаз). Адже слова, емоції прямочинно впливають на жіночу психіку і можуть носити часом "вбивчий" характер. Коли взяте слово "до душі", висказане на емоціях може призвести до затяжної дипресії, меланхолії, завдати душевних травм, щоб вилікувати які знадобиться чимало часу, а то й років. Чому сучасні чоловіки почали все більше пропонувати "вільні відносини"? Вони не готові, не впевнені у собі, власний негативний досвід спілкуання з поверхністними жінками, після яких їм важко зрозуміти цінність жінки, цінність до якої чоловік непринатурений, непризвичаєний, а значить не спроможний! Чоловіки, які поглинають жіночність жінки, знищуючи її, є по своїй суті "споживачами", вони не вміють інакше, бо не навчені, не мають такого досвіду, а значить коло їхнього спілкування з протилежною статтю було вузькообмеженим, елементарним, споживчим, бо зручним для нього. Тому слід уважніше вслуховуватися у запитання чоловіків при знайомстві, де він цікавиться жіночими вподобаннями, улюбленими квітами, місцями відпочинку, цікавою справою жінки, роблячи компліменти, у дрібницях намагаючись догодити їй, аби її жіноча енергія прибувала, а разом з нею (енергією) її привабливість, жіночність, впевнесть у собі і у своїй привабливості, ствердження своєї необхідності чоловікові, який поруч. Саме такий чоловік стане для жінки надійною опорою, сотворителем її поля жіночої сили, а значить здоров'я та довголіття, бо ж тільки у здорових відносинах народжуються і ростуть здорові діти. Чоловік-споживач той, хто відповідно руйнує жіночу енергію, змушує її страждати та виправдовуватися, а значить шукати в ній причини, переслідуючи здогадками, підозрами і т.і. Чому чоловік підозрює? Тому що не довіряє, бо не довіряє самому собі, показуючи цим коло свого спілкування й інтересів, недалекоглядних, а часом принизливих відносин. Справа в тому, що чоловіки наповнюються життєвою силою лише від жінки. Тому одні шукають собі жінок-донорів, аби живитися ними, поглинаючи їх силу, а біля інших чоловіків жінка ніби розквітає, тому що чоловік постійно поновлює її жіночі ресурси подарунками, приємними дрібницями, несподіванками, необхідною увагою, компліментами, бо такий чоловік прекрсано розуміє, що його жінка - це його життєвий потенціал, майбутнє його щасивої родини, його підтримка й опора. На жаль, сучасні "мильні" романчики про коханок спотворюють ідеал жінки й принижують її значення, що потрібно негайно припиняти робити, перестаючи споживати "примітивну" літературу...У цьому плані на часі бити на сполох і рятувати екологію душі, яка тепер жахливо забруднюється чужим недоброякісним культурним "товаром", підмінюючи поняття загальнолюдського доброго на аморальне й низменне! В останні роки проблемою розвитку духовності особистості займалися провідні фахівці у галузі педагогіки (О. Бабченко, І. Бужина, М. Євтух, І. Зязюн, Л. Луганська, О. Канавська, В. Кудрявцева, О. Кундеревич, Г. Майборода, О. Олексюк, С. Тищенко та інші). Водночас специфіка використання і впровадження у виховну практику досвіду святих отців висвітлена недостатньо, тому метою дослідження стало вивчення та узагальнення досвіду свято-отецького повчання, яке було традиційним протягом тисячоліття у національній освіті і сьогодні набуває особливо важливого соціокультурного значення. Ідеї божественного призначення людини: роздуми, пояснення, настанови, що зосерджуються на вихованні та внутрішньому формуванні духовної суті людини божественною педагогікою, вказуючи на фундаментальну основу духовного виховання особистості, що Священне Писання і Священний Переказ – кодекс безмежної любові і джерело гуманності, святі отці підкреслюють важливе значення всіх відомих у світі наук у засвоєнні вічних начал, даних християнством, поза яких, на думку святих отців, немає істинних шляхів виховання. Протиставляючи духовне матеріальному, святі отці розглядають їх у єдності як здійснюване за допомогою Святого Духа внутрішнє і зовнішнє перетворення особистості, розум якої стає богоподібним, а плоть – світлоносною. Божествена педагогіка навчає, що зовнішнє повинно підтримувати внутрішнє, а ми додамо, якщо зовнішнє достойне, аби воно підтримувалося внутрішнім у межах реальноіснуючого часу, де вся педагогіка скадається з божественної релігії та у настановах як слід служити Богу, чим і являється духовний зміст педагогіки.