14/10/22

  Ви коли-небудь прокидались від звуків гучномовця, сирени і кривавої бійні на вулиці, чутної з шостого поверху? Ні? Що ж, і НЕ рекомендую. Це було дивно, бо засинав я з почуттям повної безпеки, а прокинувся в хаосі, який невблаганно просив діяти, щоб зберегти розум хоча б у відносному здоров'ї. 

  Підскочивши до вікна, я дуже здивувався: прямо під під'їздом, біля тачки Лохматого стояла велика машина, чимось схожа на карету швидкої допомоги і домом на колесах, снаряджений під постапокаліпсис. Вона мені одразу нагадала тачки з фільму "Смертельна гонка", де ув'язнені перетворюють машини у смертельну зброю на колесах з метою вижити в цьому загоні: до переднього бамперу цього монстра був прикріплен масивний трикутник, що згрібає з залізної дороги сніг, знятий з залізничого снігоприбиральника, зварений разом з металевим каркасом, який надійно закривав переднє вікно від будь-яких поражень, мавши лише тоненьку щілку через яку водій, не дивлячись на її маленький розмір, міг спокійно дивитись на дорогу з комфортом; всі інші вікна, що мав автомобіль були закриті ґратами, знятими з вікон, які знаходяться на першому поверсі, мабуть, для того, щоб мерці не змогли вибити їх руками, а якщо все ж таки, вікно розіб'ється, в машину не можна було б залізти; колеса були захищені від пробивання півмісяцами, зробленими з того ж матеріалу, що і каркас на вікні водія; далі в очі кинулись сходи, зроблені з металевих труб, які вели на дах машини-вбивці, на якому в свою чергу був розміщен кулемет, за яким сидів чоловік у воєнній формі, з власноруч зробленими наплічниками, наколінниками і нагрудником з тонкого металу, котрй розтрілював "інкубаторів" і декілька "грибників", що за цю ніч встигли дійти до DVRZ, а поруч з ним був проведен провід, котрий з'єднував гучномовець і маленький прилад, по котрому з нами зв'язались в той ранок, а також сирена, від якої кров стигла в моїх жилах; а по боках машини білою фарбою, якою зазвичай малюють графіті, було виведено "ДОПОМОГА" .

  Ми висунулись на балкон, і вони нас помітили:

— Гей там, ви двоє, спускайтесь до нас, ми вам шкоди не завдамо! 

— Зачекайте пару хвильок, хлопці! — крикнув їм Лохматий, в надії на те, що з шостого поверху його було чутно.

  Кулеметчик показав великий палець, в знак того, що все ж таки почув нас, щось сказав комусь по рації і продовжив відстрілюватись від заражених.

— Давайте, ми вас чекаємо! — сказали нам по гучномовцю і додали :— Як спуститесь, одразу розблокуйте свою тачку, сідайте і рушайте за нами, в місті повно цієї погані, а ми відвеземо вас до нашої бази: там безпечніше. 

  Наскоро зібравшись, ми покинули апартаменти і швидко, але тим не менш з обережністю спустились вниз. Микола провернув той же трюк, що і в другий день виживання: з піліканням дверей відкрив машину. Це дало знак кулеметчику бути в край обережним, щоб шальні кулі не знайшли свій притулок в наших тілах. Вибіжавши на вулицю і вперше побачивши "інкубаторів" так близько, колони мурах пробіжали по всьому моєму тілу. Намагаючись не дивитись на розкидані мертві тіла з великими павучими лапами, що тирчали з їх спин, я зрозумів щось по-жахливому реальне: вони збільшились..ці кінцівки..щось, що сиділо в "третій стадії" ніби набирало силу, росло, і ось ось, ще трохи..і воно готово було б вирватись зі свого інкубатора...але чоловік сидівший на даху машини-вбивці не дав йому вийти в цей світ, він вбив це щось ще в утробі його божевільної матінки Природи..і не дивлячись на це, лиш одна думка не покидала мою голову: таких "інкубаторів" тисячі, сотні тисяч, якщо не міліон, і скоро те, що вони в собі винашують все ж вирветься назовні..і тоді навіть Бог, не те що кулеметчик вже не допоможе нам. Хоча в останні дні я сумніваюсь, що Він не покинув нас раніше, ніж почалась ця бійня.

  Заскочивши в тачку, ми рванули за "ДОПОМОГОЮ", яка вже вимкнула сирену, щоб не привертати зайвої уваги, і швидко вийхала на автомагістраль, немов наказуючи слідувати за нею. Їдучи попереду нас вона виконувала ще одну важливу функцію: розчищала дорогу не лише перед собою, але і позаду нас і це було доволі зручно, бо завдяки великому розміру автомобіля, кулеметні кулі не заціпляли нашу машину. По дорозі я трохи поспав, бо від стресу мене завжди хилить в сон, але за моїми відчуттями ми їхали годину або трохи більше.

  Знаєте, спочатку я думав, що нас привезуть в багатоповерхівку або максимум в приватний будинок, але помилився, і знаєте, я був цьому неймовірно щасливий. Як ми пізніше дізнались, нас привезли в Царевку — готельно-ресторанний заміський комплекс під Києвом. Я звісно не з села і був багато де, бо повірте, Харків — суцільний курорт, і навіть коли ти думаєш, що в Харкові ти вже бачив все, ти всеодно відкриєш для себе.., наприклад, Харківські Мальдіви, або Харківську пустелю, чи кладовище літаків під Харковом і так далі. Але Царевка мене зачепила одразу, як своїми шикарними номерами, один з яких дістався нам з Лохмтим, так і людьми, що там проживали. Але давайте я розпишу все більш докладніше, щоб ви змогли повністю проникнутись атмосферою цього місця і вайбом тих чудових людей.

— Пресвята Наука-а-а..— в захваті протягнув Микола, під'їжджаючи до "бази", — я думав нас в халупку привезуть, а тут на тобі.. номенклатурний вібпочинок прямо) — він простягнув до мене кулак і я негайно відповів йому своїм. 

  Посигналивши своїм, машина-вбивця проїхала у ворота, які почали відчинятись, говорячи в гучномовець, що з ними гості. Спочатку я подумав, що це звичайне речення, сказане для того, щоб люди, котрі знаходились всередині, приготувались до новосельців, але заїхавши, я зрозумів, що це було сказано постовим, котрі стояли з опущеними, але тим не менш зарядженими і готовими захищати свій дім, автоматами.

  Ми з Миколою сиділи, роззявивши пащі. 

— Я звісно бачив все, але щоб люди дійсно могли ось так, ризикуючи своїм життям рятувати інших, приводячи в безпечну зону..я таке тільки в книжках і фільмах бачив..

— Це добре, що ми спочатку таких людей зустріли, а не мародерів і так званих "ренегатів". — задумливо відповів Лохматий.