11/10/22

  Це був звичайнісінький день звичайнісінького жовтня. Люди як завжди йшли хто на роботу, хто на навчання, а хтось просто прогулювався сірими вулицями району, в котрому я живу. Але ніхто собі навіть близько не міг уявити, чим обернеться цей злощасний вечір.

  Це мій перший досвід у написанні щоденників, тому висловлюватися я буду не багатослівно і по ділу, тому що папір у моєму записнику все ж таки не нескінченний. Але я мабуть почну з самого початку. Звати мене Гріша, мені 24 роки і я був простим будівельником, який працював на півставки і як не важко здогадатися, зарплатня у мене була невелика, але цього цілком вистачало на те, щоб знімати однушку в спальному районі, на хавчик для себе і Макарона і ще, якимось чином, в мене виходило відкладати невеликі кошти на "темні часи", так би мовити. 

  Макарон — мій пес породи Йоркширський тер'єр. Я більш полюбляю називати його просто "Мак", тому тут ви частіше за всього побачите саме цю форму його імені. Йому було лише п'ять рочків, коли це все відбулося. Він знав деякі команди і нещодавно врятував мені і ще одній людині життя ціною свого, але давайте по порядку.

  Я пам'ятаю, що повернувся додому десь о третій годині дня, здається. Але не встиг я і рота роззявити, як Мак сам підбіг до мене з повідцем у зубах.

— І тобі здрастуй. Що, гуляти хочеться?

  Пес голосно і задовільно тявкнув у відповідь ніби справді зрозумів, про що я його запитав. Не роззуваючись, я одягнув на нього повідець і ми вийшли на подвір'я. До речі, живу я в десятиповерхівці на третьому поверсі, тож ми швидко спустилися. Але обійшовши дім разів зо два, довелося бігти назад через дощ, що ливанув, як із відра. Вставши під козирок, я дістав пачку "Marlboro", запальничку і затягнувся гірким димом. Не дивлячись на те, що господарі хати дозволили мені палити в приміщені, я, як людина толерантна, через свої принципи робив це або на балконі, або на вулиці. Макарон витріщився на цигарку в моїх зубах і гортанно загарчав. Він ніколи не розділяв зі мною мою любов до тютюну, і ніби кажучи мені "Гей, мужик, ти б зав'язував iз цим", завжди намагався протистояти моїй залежності: то стягне у мене тільки куплену пачку, сховає кудись, що і не знайдеш більше, то почне мене за штанину гризти, то прямісінько з руки цигарку вихватить. Тварини...  вони ж як люди, все розуміють, тільки сказати нічого не можуть. Але любов і турботу вони висловлюють не гірше від нашого, якщо не краще, просто трохи іншими способами.

  Загасивши недопалок підошвою черевика, ми з Маком піднялися на свій поверх. І тільки я ключ почав у замкову щілину пхати, чую, значить, що зверху хтось закрив свою квартиру і почав спускатися вниз. І я вже знав, хто це, адже живе там лише одна людина.

— Привіт, собачник.

— Здоров.

  Це був Лохматий. Ну, взагалі, його звати Микола, але через свої патли, які завжди стирчать у різні боки, ще в перший день нашого знайомства, він отримав таку клікуху. З Лохматим я знайом ще з першого дня проживання в цій квартирі: він був першим і єдиним, хто зайшов познайомитись і привітати мене з новосіллям, а ще він був першим і єдиним моїм бест-другом, і першим і єдиним моїм сусідом зверху, як ви вже здогадались. Микола мав худощаве тіло, русе лохмате волосся і окуляри з великою круглою оправою, за яким виднілись мутні сірі очі. За фахом — лаборант, але мріяв стати справжнім вченим. Йому 27 років, але коли я розмовляю з ним, в мене таке враження, що йому всі 45, настілки по-дорослому він мислить. В нього не було відносин, бо він віддавав перевагу "Цариці-науці", як він її нарікав. На перший погляд може здатись, що він людина-серйозність, але як би не так, більш веселу людину ще пошукати треба! Але тоді, відмикая свою квартиру, я вперше почув тремтіння в його голосі...

— Новини дивився? — зробивши наше фірмене привітання: стук кулаками, запитав він.

— А що, повинен був?

— Подивись запис прямого ефіру... я приїду все тобі розкажу. — викрикнув він, спускаючись вниз.

— Ну добре, — сказав я сам собі під ніс, а потім додав гучніше:— буду чекати! — але, якщо чесно, я не був впевнений в тому, що він це почув.

  Нарешті, потрапивши в хату, нагодувавши Мака і заваривши собі "Мівіни" я вмикнув на телефоні Ютуб і перейшов на перше відео у вкладці з дуже нервовою назвою:"Термінові новини". Те, що я там побачив, як би так м'якше мовити, настільки шокувало мене, що я поки приходив у себе з роззявленою пащею і випученими орбітами, мій обід встиг три рази охолонути. Короче кажучи, в Африці, а саме в Республіці Малаві, з'явився раніше нікому невідомий вірус, який поширюється з неймвірною швидкістю по всьому світу і ні вчені, ні лікарі до сих пір не знають, яким шляхом він передається, а головне — як від нього захиститись...Далі були показані жахливі кадри з вулиць гарячого континенту: люди бездиханно валялись прямо посеред дороги, всюди кров, а всі їх тіла були вкриті наривами і різного розміру, набряклими пухирями, і так у кожного, у когось менше, у когось більше. Загалом видовище не для слабонервних. 

  А телеведуча все тараторила:

— Малавійський вірус — так тепер називають цю хворобу, бо саме в Республіці Малаві були зафіксовані перші випадки захворювання. Зараз Григорій Ященко — лікар медичного центру Святої Параксеви у Львові, розкаже нам перші ознаки хвороби. Добрий день, Григорію, як мене чути?

— Добрий день, Оксано, чути вас чудово. Отже, першими ознаками Малавійського вірусу є: кашель кров'ю, сильна нудота, поява невеликих прищиків по всьому тілу, що дуже схожі з сип'ю при вітрянці та постійне запаморочення. Я також хочу наполягти на обо'язковому носінні маски і медичних рукавичок. І виходьте на вулицю лише за необхідністю!

— Дякую за інформацію, Григорію, до побачення! З вами була Оксана Кармелюк, на цьому я завершую наш ефір. За додатковою інформацією звертайтесь до відповідних джерел. Бережіть себе і гарного вам вечора.

  Ввимкнув відео, я встав зі стула і задравши кофту до підборіддя, пішов до дзеркала в коридорі. Оглянув себе з ніг до голови і впевневшись в тому, що сипі в мене немає, я прислухався до внутрішніх почуттів: "Ну, здається, не нудить, голова не паморочиться і кашляти кров'ю я також не збираюся". Закінчивши "медогляд", я пішов в свою кімнату.