Мрії не можна втрачати..

Марта з дитинства мріяла про яскраве, насичене життя. Вона любила спостерігати за людьми, котрі, здавалося, знали, чого хочуть: жінки в гарних сукнях, чоловіки, які щось жваво обговорюють за чашкою кави. Але її власне життя проходило у звичному колі: дім, робота, магазин.

Якось, повертаючись з роботи, вона зайшла в магазин за хлібом. Біля каси був невеликий натовп, і вона, не помітивши, як штовхнула чиюсь руку, почула:
— Ой, обережніше, тут пакет із яйцями! — вигукнув незнайомий хлопець.
— Вибачте, — автоматично відповіла Марта й підняла очі.

Перед нею стояв звичайний на вигляд молодик із коротко підстриженим волоссям і спортивною сумкою через плече.
— Та нічого, — пробурмотів він, усміхаючись. — Мене, до речі, Женя звати.

На цьому їх розмова закінчилася. Але наступного дня Марта знову побачила його — він сидів на лавці біля магазину.
— Знову за хлібом? — жартома запитав він.

Вони розговорилися. Марта дізналася, що Євген працює водієм маршрутки. Він був простим, без зайвих претензій, і це якось дивно її зачарувало. Спершу вони почали гуляти разом, обговорювали дрібниці, сміялися над анекдотами, які він постійно розповідав. Їхні стосунки розвивалися так само просто, як і почалися: вечеря вдома, іноді прогулянка в парк, фільми по телевізору.

Спочатку Марта навіть насолоджувалася цією стабільністю. Але з часом вона почала помічати, як одноманітність заповнює її життя. Їй здавалося, ніби вона загубила себе. Її дитячі мрії про щось більше — про подорожі, свободу, яскраві емоції — десь згасли у побуті.

Євген був хорошим, турботливим, але Марта відчувала, що їй чогось не вистачає. Це відчуття росло, поки одного дня вона не зрозуміла, що час змінювати своє життя.Марта сиділа біля вікна, тримаючи в руках чашку холодного чаю. Вечір був тихим, як і більшість її днів останнім часом. Євген увімкнув телевізор у сусідній кімнаті, і знову почулися голоси ведучих, що сперечалися про політику. Вона ловила себе на думці, що більше не чує їхніх слів – її розум був зайнятий іншим.

У голові крутилася одна й та ж фраза: "А чи це все, що в мене буде?"

Марта не мала відповіді. Вона любила Євгена, але не могла позбутися відчуття, що десь за межами її звичного життя є щось більше. Щось, що наповнить її дні змістом, радістю, енергією, якої так бракувало.

Одного ранку вона прокинулася раніше, ніж зазвичай. Сонце тільки-но підіймалося, заливаючи кімнату теплим золотавим світлом. Євген мирно спав, злегка похропуючи, а Марта лежала й дивилася в стелю. Її рішення прийшло несподівано, але було чітким і незворотним: вона почне діяти.

Вона вирішила взяти день для себе. Сказала Євгену, що їде до міста по справах, і сіла на ранню маршрутку. Коли автобус мчав вузькою дорогою, Марта почала згадувати свої дитячі мрії: про подорожі, написання книги, виставки, до яких вона колись хотіла потрапити. І тоді вона зрозуміла – першим кроком має стати пригода.

У місті вона не знала, з чого почати. Зайшла до кав'ярні, щоб трохи заспокоїти думки. Коли вона пила каву біля вітрини, побачила відображення: своє обличчя без жодного натяку на усмішку. І вперше за багато місяців задумалася про те, як давно вона не відчувала себе живою.

Марта вирішила піти туди, куди їй хотілося найбільше. Вона не знала напевно, що шукає, але дозволила собі просто йти. Так вона опинилася на книжковому ринку, де загубилася серед полиць із романами, довідниками, альбомами з мистецтва. Марта взяла в руки одну з книг, відкрила випадкову сторінку і прочитала цитату:

"Щастя починається там, де ти перестаєш боятися змін і починаєш діяти."

Від цих слів у неї виступили сльози на очах. Вона раптом зрозуміла, що весь цей час боялася – боялася сказати про свої бажання, боялася розчарувати Євгена, боялася зробити помилку.

Марта купила цю книгу й пообіцяла собі, що більше не дозволить страху керувати її життям.

Того вечора вона повернулася додому трохи іншою. Не революційно іншою, але всередині щось змінилося. Із цього моменту вона вирішила крок за кроком будувати своє нове "я".

Марта розгортала своє життя, ніби читала нову, ще не знайому книгу. Спочатку її дії були обережними, наче вона боялася порушити крихкий баланс між звичним і новим. Вона почала виділяти час лише для себе: ранкові прогулянки, довші паузи на роботі, навіть безцільне сидіння в парку. Книга, яку вона купила того дня, стала її натхненням. Щоранку вона читала кілька сторінок, підкреслювала рядки, які відгукувалися в її серці.

Євген, спершу не звертавши уваги на ці дрібниці, невдовзі почав помічати, що Марта змінюється. Вона вже не була такою передбачуваною, як раніше. Наприклад, одного дня вона заявила, що записалася на курси малювання.

— Малювання? Ти ж ніколи цього не любила, — здивувався він.
— Ніколи й не пробувала, — усміхнулася Марта.

Він не заперечував, але Марта відчула в його погляді щось схоже на розчарування. Її зміни здавалися йому чужими, незрозумілими.

На курсах Марта вперше відчула, як багато в ній прихованої енергії. Вона малювала нескладні пейзажі, однак з кожним новим уроком її картини ставали сміливішими. Одного разу інструктор сказав:
— Ви малюєте так, ніби намагаєтесь щось сказати світові, але ще не впевнені у своїх словах.

Ці слова зачепили її. Що вона хоче сказати? Що всередині неї давно чекає на вихід?

Марта почала помічати, як малювання впливає на її життя. Воно давало їй спокій, якого бракувало, і водночас упевненість, якої вона раніше не знала. Увечері вона ділилася з Євгеном своїми успіхами, але його реакція завжди була стриманою.

— Ти малюєш? Ну, це добре, якщо тобі подобається, — казав він і повертався до телевізора.

Євген не розумів, чому Марта більше не хоче сидіти з ним вечорами, чому її більше не радують їхні спільні звички. Одного вечора він спробував поговорити:
— Мені здається, ти стала іншою. Чому ти так багато часу приділяєш цим курсам?