Справжнє обличчя

Маркіян підійшов до неї майже впритул. Його постать здалася Вікторії не просто великою — вона була монументальною, наче він був стародавнім дубом, що заступив собою палюче сонце її сорому.

— Ви прийшли сюди, сподіваючись, що я допоможу вам знову наклеїти маску. Що я зашпаклюю тріщини у вашому «світлому образі». Але я не буду цього робити. Я навпаки — допоможу вам її розбити вщент, щоб і дрібних шматочків не залишилося. Війна — це не тільки про лінію фронту, Вікторіє. Це про нещадне здирання шкіри. Все фальшиве, все наносне зараз горить синім полум’ям. І ви горите. І це — найкраще, що з вами траплялося за останні десять років.

Він різким, зневажливим жестом тицьнув пальцем у її смартфон, екран якого знову спалахнув черговим повідомленням.

— Те, що ви там читаєте — це не ви. Це шум тисяч розгублених душ, які шукають, на кого б вилити власний страх. Ви так довго шукали себе в дзеркалах інших людей, що ваше власне внутрішнє дзеркало вкрилося товстим шаром іржі та цвілі. Ви боїтеся бути собою, бо ви просто не знаєте, хто ви є без телекамер, без світла софітів і без щоденної порції лайків. А я вам скажу, хто ви: ви — оцей вузол. Ви складна, суперечлива, можливо, навіть неприємна для багатьох. Ви зробили помилку? Чудово! Це ваш істинний досвід, ваша «кривина», яка робить вас людиною, а не манекеном із силікону.

Маркіян взяв шматок грубої шкіри й почав повільно, із силою натирати темний вузол на дошці, доки той не почав виблискувати, як коштовний камінь.

— Бути собою — це найдорожча розкіш у Всесвіті. За неї платять самотністю, безсонними ночами й люттю натовпу. Але це єдина ціна, яку дійсно варто платити. Прийміть свою «неправильність» як дар. Перестаньте виправдовуватися перед безликим ротом, який хоче лише одного — жерти чужі долі, щоб заглушити власний голод. Якщо ви будете намагатися сподобатися всім — ви станете пластиком. Справжня магія особистості, її незнищенна сила починається там, де закінчується останній відблиск страху бути засудженим. Бути «поганою» в очах натовпу — це перший крок до того, щоб стати вільною.

Вікторія затремтіла всім тілом. Сльози, які вона стримувала тижнями, намагаючись зберегти обличчя перед камерами чи близькими, нарешті прорвалися. Це не були сльози жалю чи приниження — це були сльози великого полегшення, наче з неї зняли важкий залізний панцир, який вона носила так довго, що він уже вріс у кістки.

— Я... я так смертельно втомилася подобатися, Маркіяне, — вихлипнула вона, закриваючи обличчя руками, змиваючи косметику і змиваючи разом із нею останні залишки телевізійного образу.

— Тоді просто припиніть це робити, — просто, наче про погоду, відповів тесля. — Будьте для них «поганою». Будьте «егоїсткою», «зрадницею» чи «божевільною». Але будьте живою. Груша з вузлом живе в серцях людей століттями, а ідеальна соснова фанера згоряє за одну мить у вогні забуття. Вибір за вами: блищати як пластик чи сяяти як вузол.