Пластик проти життя

Маркіян нарешті відклав ніж. Він повільно підняв голову і подивився на жінку. В його погляді не було жалю — того дешевого співчуття, яке лише підживлює роль жертви. В ньому була та сама позачасова уважність, з якою дивляться на явища природи — на шторм чи на обвал скелі.

— Ви хочете стати фанерою, Вікторіє? — запитав він, киваючи на дошку, що лежала на верстаку.

— Що? — вона розгублено кліпнула очима, відірвавши погляд від смартфона.

— Фанера — це ідеальний продукт для мас, — спокійно продовжив тесля. — Вона гладка, рівна, передбачувана. На ній немає жодної зачіпки, жодного вузла. Її люблять меблеві фабрики, бо вона не потребує індивідуального підходу. З неї роблять дешеві речі, які легко купити й так само легко викинути на смітник через рік, коли вони почнуть розшаровуватися. Але фанера — це мертве дерево, розгойдане під пекельним пресом, просочене формальдегідом і склеєне чужою, безжальною волею. У ній немає життя, тільки корисна площа.

Він розвернув до неї грушеву панель, підставивши її під промінь сонця.

— Подивіться на цей вузол. З погляду фабричного верстата — це брак. Дефект, який треба вирізати й викинути в топку. Помилка природи. Але я знаю істину: саме в цьому місці дерево було найміцнішим за все своє життя. Саме цей вузол тримав на собі вагу всього гілля, коли налітали крижані буревії. Навколо нього волокна закрутилися в такий фантастичний танець, який жоден дизайнер не вигадає у своїй цифровій студії. Це дерево — живе. Воно має свою історію, свої «помилки», свої рани, які насправді є його справжньою силою.

— Але люди... вони не хочуть бачити мої «вузли», — прошепотіла Вікторія, і її голос затремтів. — Вони хочуть ту ляльку з екрана. Бездоганну маску, яка говорить правильні речі в правильний час. Вони ненавидять мене справжню.

— «Смертельне схвалення оточення», — Маркіян промовив ці слова з такою вагою, наче вони були вилиті зі свинцю. — Ви роками жили в полоні чужих очікувань. Ви будували себе, як картонну декорацію для чужих ілюзій, а тепер дивуєтесь, що коли декорація тріснула від першого удару реальності, за нею нічого не виявилося, крім порожнечі. Ви боїтеся критики? Критика в магії життя — це ваш найточніший компас. Якщо вам аплодують абсолютно всі — значить, ви давно загубилися в лабіринтах фальші. Якщо ж вас лають — значить, ви нарешті стали на свій власний шлях і зачепили чиєсь зручне, затишне невігластво. Натовп не прощає інакшості, але саме вона і є вашим квитком до безсмертя.