Кущики

 Награна пісня півня. Не будить. Чомусь не будить. А чому?

-Знову ця дурня, - мимрю під носа собі я, поки звужені очі роздирають будильник в руці. Ну серйозно? Як набридло прокидатися раніше за нього, особливо тоді, коли звичайнісінький вихідний! Вихідний, а не понеділок! А нині що? Неділя, правильно. І я б, можливо, раділа їй, якби не знала, яке нині число і який місяць...

Та що вже там, час сповзати з ліжка.

 Знайомтеся, перед вами Грінч другої версії, на Валентина! А якщо бути точнішою, Георгіна Іванівна, справжнє вперте і наполегливе чудо зі своїми жучками та примхами, не завжди нормальними. І я терпіти не можу чотирнадцятку, ще й в лютому! Це двадцять чотири години тих сюсів-пусів, словечок на вітер, пахнючих букетиків, паперових сердечок, щиросердних зізнань, побачень, одружень, подекуди, від чого нудить гірше, ніж від риби з йогуртом. З останнім не жартую, після смаженої риби йогуртів ще на мій шлунок не вистачало. Романтична ніч з унітазом була, отаке кохання. Не повторюйте.

 Здавалося, чому я б мала не любити це свято? Тому що поруч нема того, хто сам мені все до ніг принесе і нашепоче води в лице? Невідомо. Не сказати, що заздрю всім своїм колишнім одногрупницям, яких як не на руках вже женихи носять, то пропонує зустрічатися кожен другий чоловік. Ні, аж ніяк. Після першого кохання у школі, що не зовсім добре закінчилося для мене через насмішки і звалену репутацію, моя голова намагається якнайменше зосереджуватися на цій маячні. Я маю хорошу роботу, хобі, пару вірних друзів, здорову сім’ю і того вистачає по горло. Як сюди без дозволу якийсь чоловік влізе, то все, що маю зараз – неодмінно втече чи не в той кут покотиться. Самотність більше полюбляю, ніж ненавиджу, однак, у цю пекельну днину оточення тисне на тебе так, що самотність не друг, а справжній ворог. І квартиру наче загрібає ця самотність. Ще чого! Я не витримаю ту райдужну атмосферу надворі, значить, знайду заняття вдома будь-якою ціною!

 І щойно така ціль з’являється, щойно присідаю на крісло за столиком, де діє гіпноз із бергамотного чаю та запашної булочки, на телефоні виблискує якесь сповіщення. Сподіваюся, воно не надіслане знайомим чи знайомою, чиї задки жадають кудись вийти і вештатися до ночі.

-О, вишивки прийшли! – недавно замовляла кілька симпатичних схем для вишивання хрестиком(те саме хобі), і вони на складі. Непогано було б їх скоренько забрати і почати заняття, за яким мине ця недолуга кінцівочка тижня. Пошта, до того ж, недовго працює ніби. - Варто поспішити, - озвучую те, ледь не обпікаючи язика напоєм. Гаразд, з окропом поспіх не з’єднати, трішки затримається процес зібрання.

 Захоплена майбутніми фокусами з тканиною і нитками, я підлітаю до високої шафи. Звідти витягаю улюблені тепленькі оливкові штани, чимось схожі на спортивні, жовтий гольф та чорне пальто з багряними листками. Все, як на осінь. Та для мене навіть злива здатна хороший настрій нести, на відміну від цього Валентина з сонячною погодою та легким вітерцем. Тож чхала я на думки з цього приводу.

 Між багатоповерхівками блукають розмови чоловіків, сміх дітей, а з вікон визирають задоволені жіночки, певно, слідкуючи за приходом другої половинки однозначно не з порожніми руками. Хтось виглядає не дуже привітно й радісно, як ото я зрання. На щастя, підтримувати їхнє нещастя не входить в плани Горгони.

 Про горгони, до слова! На філологічному, певно, це прізвище я заслужила через вперті відмовки і своє ім’я. Конспекти з лекцій, які рано чи пізно виявлялися в нагоді, мої колеги по навчанню вважали марною тратою часу. А як загорілися сідниці від тестувань, то «Горя, поможи»! Ага, Горя… Горя вперто посилала їх до викладачів милостиню просити, бо конспекти річ цінна: дати – даєш, а назад навряд чи отримаєш, потім ледве на чотири щось здаєш. Зате, коли наближалася ця сердешна дата, то потайки горіла я.

 Як і тоді, повз пробігають чоловічки з квітами, продавці розкидаються валентинками, дівчатка з пискотом налітають на представників протилежної статі, як на шаурму чи тортик, що бажали цілий тиждень; навіть нежить пробивають ці аромати ванільної любові. Усе зворушує, пташки щебечуть, коти м’явчать, як різані. Все навколо квітне, наче передчасний прихід весни. Одна я, осіння й замислена, геть на іншому зациклена. Хоча, собі не збрешеш: самота бродить поряд і тицяє пальцем у всяку парочку, натякає, що до подібного тобі, Георгіно, не дійти. Розриваюся на дві частини – це непотрібно, але хотілося б. І перша укотре придушує другу. Треба проблем? Ні.

 Крокую вулицею, розглядаю вітрини магазинів, в яких тему закоханих теж не оминули. Пишні сукні, яскраві солодощі, блискучі ювелірні вироби, троянди у вазах, сяючі люстри і звичні продуктові, що найрідше трапляються в цій шопінговій смузі, виїдають очі як ніколи. Кортить відлупцювати бозна-кого кількома пахучими сотнями гривень і розірвати перевернуті рожеві дупи з янголятками на них же, виписані штучними освідченнями і побажаннями.

 Вулиця Миру, на якій і знаходиться потрібний відділок пошти, на превеликий подив, дуже людяна. В будні дні та інші свята тут не настільки багацько люду. Базар, чи що? Черга до потрібної точки нагадує гусеницю: з приміщення повільно і акуратно вилізають підлітки й дорослі, а на кінчику нізвідки народжуються ще покупці. Складається враження, що шумний нескінченний потік триватиме до вечора, хоч і графік для суботи й неділі не дає змоги торчати тут і до обіду. Припустимо, стану в цей ряд очікування. На скільки хвилин мене вистачить?

 В кав’ярню яку зайти? Сумніваюся, що коротенька відсутність зменшить натовп на половину. Схоже пробувала з холодильником: зазирнула всередину, вгледіла чисту тарілку, зачинила дверцята, підійшла до вікна, відійшла, відчинила дверцята, а там нічого нема. Повторила тричі. Згодом, через телефон, колега по роботі слухав скарги на те, що холодна камера не працює так, як мала б. До сих пір соромно за ті дурощі, і за каву з тістечком, якими він пригостив на обідній перерві наступного дня. З того моменту спілкування давалося важче. Попри прив’язаність до гуманітарних наук, мій характер не раз обзивали квантовою фізикою чи вищою математикою. В школі і на першому курсі вишу. Далі студентам ввижалися змії замість волосся, хоча із зором були проблеми в одиниць.