Пропаганда.

Людина завжди йшла за власним світлом,
‎Шукала правду поміж сотень слів.
‎Та хтось навчив її дивитись сліпо,
‎І розум тихо в темряві згорів.
‎
‎Екран світився ніби образ в храмі,
‎Та звідти лився лиш один обман.
‎А люди слухали що з ящика казали,
‎Немов там Бог, а не простий туман.
‎
‎Щодня слова мов крапельки отруйні,
‎Впадали в душі, в серце і думки.
‎І та брехня ставала не чужою,
‎А наче власні, рідні голоси.
‎
‎Зникали сумніви, питання і тривоги,
‎Все стало чорно-білим навкруги.
‎Хто думав інше - той вважався ворог,
‎Хто голосно кричить - отой правий.
‎
‎Поглянув брат з ненавистю на брата,
‎І друг ставав чужинцем лиш за мить.
‎Бо пропаганді не потрібна правда,
‎Їй досить страхом серце полонить.
‎
‎Вона будує стіни між народів,
‎Де мали бути ріки і мости.
‎І живиться страхом, сльозами й кров'ю,
‎Щоб світло розуму не дати віднайти.
‎
‎Ідуть роки і люди вже не чують,
‎Як совість тихо кличе їх назад.
‎Вони чужим амбіціям слугують,
‎Немов під чарами невидимих принад.
‎
‎Неначе зомбі, ті що втратили свідомість,
‎Повторюють все завчені слова.
‎І вірять міфам, що екран віщає,
‎Хоч правда поруч, тиха і жива.
‎
‎Та правду не задавлять заборони,
‎Її не знищить і брехні вогонь.
‎Вона проб'ється з попелу іскрою,
‎Відчувши теплоту чиїхсь долонь.
‎
Бо сила не в екрані і не в владі,
‎Не в гучних гаслах, що лунають знов.
‎А в здатності лишатись при розладі,
‎Людиною, що вибрала любов.
‎
‎Тож бережіть свій розум, мов святиню,
‎Не дайте страху серце оплести.
‎Бо той хто мислить вільно і сміливо,
‎Від пропаганди зможе відійти.
‎
‎І коли раптом ви почуєте пророків,
‎Що кличуть ненавидіти когось.
‎Згадайте: світ не стане кращим й трохи,
‎Допоки правду не поставлять над добром .
‎