Частина шоста

Лія відчула, як гаряча кров тече по її шиї, ніби вириваючись із тіла й перетікаючи кудись, де її вже не мало бути. Міцна хватка стискала її за талію, не дозволяючи навіть відсахнутися. Від несподіваності вона не встигла нічого зробити, лише помітила, як поблякло обличчя Джина. Його очі різко змінилися, а звична байдужість зникла так швидко, ніби її й не було. Проте перш ніж він устиг щось зробити, Даміан різко відпустив її й відскочив убік. Він скривився, сплюнув на підлогу й важко вдихнув, наче намагався позбутися огидного смаку. Дівчина ошелешено поклала руку на шию. Пальці одразу відчули щось в'язке й тепле. У повітрі різко запахло залізом. Її очі розширилися, коли вона побачила на пальцях власну кров. Червона пляма повільно розтікалася по шкірі, а Лія ще кілька секунд просто дивилася на неї, ніби мозок відмовлявся пояснювати побачене.

— Бридота! Бридота! Яка ж бридота! — Даміан загорлав, спочатку впавши на коліна, а потім майже обм'якнувши просто біля її ніг.

Його тіло почало бити конвульсіями. Плечі різко здригалися, пальці стискалися й розтискалися, а дихання перетворилося на важке хрипке гарчання. У ту ж мить на обличчі Лії з'явився такий самий страх, який вона відчула того дня, коли їй показали місце аварії, де загинув її чоловік. Тоді вона теж стояла й не могла змусити себе поворухнутися, дивлячись на те, що не хотіла бачити. Вона дивилася на Даміана вперше ніби на незнайомця. Блондин кашляв, його волосся розтріпалося й закрило очі. На підборідді залишилася кров. Її кров. Вона блищала на його шкірі в холодному світлі підвалу.

На мить Лія хотіла нахилитися й допомогти йому, але тіло ніби заклякло. У голові панічно кричав лише один голос: тікати. Шия пекла. Кожен удар серця віддавався болем у місці укусу. Дівчина перелякано перевела погляд на Джина. Тепер він стояв набагато ближче, ніж раніше, і уважно оцінював ситуацію. Його сірі очі швидко ковзнули від Даміана до неї, затрималися на крові біля її ключиці й знову повернулися до блондина.

— Він... замовк і не рухається, — занепокоєно промовила Лія.

— Я бачу.

Він зробив кілька кроків до Даміана й хвилину просто дивився на нього. Його обличчя залишалося напрочуд спокійним, але рухи стали обережними. Джин нахилився, зробив кілька вправних рухів і без особливих зусиль потягнув Даміана до стіни з кайданами. Блондин не опирався. Його голова безсило схилилася набік, а руки волочилися по підлозі. Коли волосся відсунулося з обличчя, Лія побачила, що очі Даміана заплющені.

Він не дихав.

— Я... Я вбила його? — голос Лії тремтів так сильно, що останні слова майже зірвалися на шепіт.

— Він і так мертвий, — Джин обтрусив руки й узяв до них кайданки. — Проте перестрахуємося від його депресивної драми переродження.

Він знову почав приковувати Даміана до стіни. Металеві ланцюги дзенькали в тиші підвалу, і від кожного такого звуку по спині Лії пробігав холод. Вона не могла відірвати погляду від чоловіка. Ще кілька хвилин тому він тримав її в обіймах, а тепер знову висів на холодній стіні, наче небезпечна істота, яку потрібно було втримати будь-якою ціною. Закінчивши, Джин розвернувся до неї й зробив кілька впевнених кроків. Він уважно подивився на неї своїми очима, а потім простягнув руку до її шиї. Лія різко сіпнулася, але він не завдав їй болю. Лише торкнувся рани кінчиками пальців. На них залишилася свіжа кров. Джин кілька секунд розглядав її, ніби перевіряв щось, після чого підніс пальці до рота й лизнув їх.

Його обличчя одразу скривилося.

— Вибач, але це справді жахливо.

Лія завмерла. Серце ніби на секунду перестало битися. Вона дивилася на Джина й раптом почала бачити в ньому зовсім не того чоловіка, якого знала останні кілька днів.

— Ти такий самий...

— О, ні-ні-ні. Ми не однакові, — Джин одразу похитав головою. На його обличчі з'явилося щире занепокоєння. — Я поясню. Все. Тільки давай спочатку підемо звідси.

Шатенка не відповіла. Вона хотіла втекти. Хотіла просто вийти з цього будинку, сісти в машину й більше ніколи не повертатися сюди. Але за спиною залишався Даміан. Лія повернула голову назад. У грудях усе стискалося від одного лише погляду на його нерухоме тіло. В голові крутився мільйон запитань, і тепер вона вже розуміла, що просто так піти не зможе. Тому мовчки пішла нагору.

Морроу на мить завмер, дивлячись їй услід, але потім рушив за нею. Дістав із кишені ключі, відстав на кілька кроків і один за одним замкнув усі двері. Кожен поворот ключа віддавався в тиші сухим клацанням. Лія вийшла з підвалу першою й лише тоді зрозуміла, наскільки сильно їй не вистачало звичайного повітря. Вона глибоко вдихнула, заплющивши очі. Свіжість здалася майже неприродно приємною після холодного, вологого підвалу. Лія торкнулася шиї, відчуваючи пульс під пальцями, і лише тоді змусила себе відпустити руку.

Перед нею відкрилася простора вітальня. Висока стеля робила приміщення ще більшим, а тепле світло ламп м'яко лягало на світлі стіни й паркетну підлогу. Посередині стояв великий диван із кількома кріслами. На одному зі столиків лежали книги, поруч стояла невелика лампа. Від усього цього місця віяло звичайним домашнім затишком, який абсолютно не поєднувався з тим, що знаходилося кількома поверхами нижче. Лія мовчки попрямувала до дивана. Вона відчувала слабкість у ногах, тому майже одразу сіла, сперлася спиною на м'яку спинку й на кілька секунд заплющила очі. Джин ішов слідом, рухаючись якось неприродно швидко, і за кілька секунд уже опинився поруч. Лія глянула в кут і помітила невеликий міні-бар.

— Налий мені, — твердо сказала шатенка.

— Ти не хочеш вина, — тихо відповів він, дивлячись їй прямо в очі.

Лія лише одним поглядом подивилася на нього, як на повного ідіота. Брюнет хмикнув, наче вже зрозумів, що сперечатися марно, і підійшов до міні-бару. Взяв пляшку, поставив на стіл бокал і налив темно-червону рідину. Лія простягнула руку й забрала його.

— Хоча б кровообіг відновиш, — тихо сказав він.

Його обличчя трохи здивовано змінилося, хоча Джин старанно намагався цього не показувати, коли Лія перехилила половину бокала майже за один раз. Вона скривилася від смаку й на мить затримала рідину в роті, перш ніж проковтнути. Брюнет мовчки налив ще. Між ними повисла важка тиша. Лія дивилася на темну рідину, що коливалася в бокалі, і думала лише про одне: ще кілька хвилин тому вона була впевнена, що можливо все налагодиться. Тепер сиділа у вітальні незнайомця, пила вино після укусу й намагалася зрозуміти, ким насправді став Даміан. Вона повільно видихнула.