3. Школа , перший день мучіння.

Після салонів краси я виглядала, як справжня леді. Але це тільки назовні.

Так, головне я хотіла вам розповісти! Сьогодні о 21:00 в мене перший заїзд на автомобільних гонках. А зараз 14:26. 

До дому я повернулася близько о третій. Батько був здивований, Мія радісна, а сестри взагалі забули щелепи з підлоги попіднімати. Тоді я побігла в кімнату і вирішила приготуватися до завтра і трішки поспати...

Проснулася я о 19:12. Рівно. Ніхто крім батька не знає , що я займаюся гонками. 

Спочатку швиденько сходила в душ, потім одягнула ось це...

Крім сумки. Перуку з рижим волоссям , аж до поясу, вирівняла це штучне волоссячко і заплела в тугий кінський хвіст. Макіяж зробила досить помітний...

Бо мені так і потрібно. І до 20:15 я була готово. Я виглядала круто. 

Пришлось вилазити через вікно. Бо в прихожій сиділа моя сімейка. Спигнути було важко , бо я аш на третьому поверсі. Машинка стояла на вулиці. Вимкнувши сигналу я запригнула на переднє сидіння і зі швидкістю 150 км за годину рушила до майданну. По дорогі , коли я проїжджала місто пару раз були пропки, і не дивно буде якщо я запізнюса на перший тайм.

Але ні, бог мені підкинув щастя. На гонку я не запізнилася, але пропустила привітання учасників, тому мене швиденько привітали, і почався відлік раз, два, марш...

Я їхала повз два перса. А попереду теж була якась синя машина , спортивна. Я прибавила швидкість, і обігнала мерседеси. З синьою тачкою ми їхали на одному рівні, далі був різкий поворот, але в мене є тактика. Поки синя машина збавляла швидкість , я навпаки прибавали її. Різкий поворот руля ііііі, і я вижила. Мій дорогоцінний суперник, був позаду, а я на всій швидкості їхала до фінішу. І , Viktore. Перемога моя! Я ще проїхала метрів 10, поки машина зупинилася. Вийшла з автомобілю і до мене підбіг Арчі. Мій найкращий друг, так , він знав що я буду на змаганнях. Він мене крепко обняв і почав поздоровляти. Шолом зтянувати я не думала, бо не хочу щоб мене завтра в університеті впізнали. 

– Блін Міка, це було а**їтельно! Ой вибач за мій французький. Це був ульот. Ти завтра в новий ВУЗ? - невтримка впрям рвалася із Арчі, якщо повне його ім'я Арчібальт.

– Так, завтра нове життя. Без тебе , друг. Але , ти можеш перевестись до мене. Як тобі? А гонка реально була ульот. Особливо на цій тачка. Якщо хочеш наступного разу дам прокатиться.- відповіла я.

– Можна буде разок. А от перевестися, навряд. Ну все давай до завтра, не забула що обо дванадцятій ночі буде заїзд?

– Ні. А ти не знаєш чього сьогодні один тайм був? - запитала я.

– Не вкурсі. Може якісь проблеми. Ну да ладно, пока. А то замінять що мене не має. Бувай. - договорив Арчі сідаючи в машину.

Та і я довго не стовбиліла, швиденько забралася в машину і рванула на вихід. І знову зустріла синю , круту , спортивну тачку. Проїхала мимо і на головну дорогу. Затор на моє щастя не було, тому через 30 хвилин я була дома. 

Я техенько зайшла до будинку, все тихо. Добре, я побігла до кімнати. По дорогі назад зустріла собаку. Ту саму вівчарку , яка мене розбудила сьогодні. Вона разом зі мною, тихенько, підіймалася до третього поверху.

Але перед дверима я її зупинила. Сама зайшла до кімнати, ввімкнула світло і побачила на кроваті кота, білого такого. Та в нас тут , зоопарк шолі?! Зігнала кота з кроваті , взяла шорти з футболкою і направилася до ванної кімнати. 

Хвилин 15 мені уйшло, на те щоб охолонути. Лягла на кровать на швиденько заснула, з думками про завтрашній день. 

Наступного ранку...

Зі сну мене витягнув голос Софі. Вона вирішила мене розбудити. Вона ще раз дотронулася до обличчя , засміялася і вибігла з кімнати. А мені було так ліньки вставати, що аж скотилася на підлогу. Тоді уже піднялася і направилася до вбиральні. Там почистили зуби, ривила леце до порядку. І пішла одягатися.

Для мене головне унікальність. Ось такий вигляд я мала. Звісно трішки перебор, але красиво. Не буду як всі. На голові розпустила волосся. Макіяж не робила. Мені головне сьогодні всіх здивувати а завтра вже всеодно. І пішла до низу , поки спускалася думала. На чому мені поїхати. Ах була не була, хай мене батьковій водій відвезе.

– Доброго ранку, доню! Чудово виглядаєш. -підіймаючись з-за столу сказав він.

– Так , Люба, це чудовий варіант. - а це продовжила Мія. А мене впрям бісе. Я ж знаю , що жахливо виглядаю і мені це не йде.

– Так, Енджи, я знала , що в тебе не має смаку. Але не думала що настільки! - з нейтральним обличчям проговорила Оренда , засвоюючи собі чай. - Ні, ти так в університет не підеш , нічого розорити мене. Якщо носиш нашу фамілію , той одягайся красиво.

– Так стоп. Я не собираюсь переодягтися, Оренда. Я хочу в такому вигляді піти до університету. І я не ношу вашу фамілію, я залишила свою. Допобачення. - розлюченою вимовила я , повертаючись і прямуючи до виході. Поїду на своїй машині, і до сорту що хтось дізнається.

Я виїхала із двору і помчаласся до універу. Там я була близько через 20 хвилин. 

На стоянці була купа дорогих машин, і я не помітила тих що були на гонці. От і чудово! Біля входу була купа студентів, всі дивилися на мене як на ненормальну. Але мені все одно. Завтра взагалі на сайті припруся. 

Зайшла до середини, і мені відкрився такий вид. Тут так гарно. Я аж не помітила як повз мене пройшли чотири дівчини. Фіфи.

– Диви куди преш ! - викрикнула мені одна білобриса.

– Взагалі-то, собаці слово не давали. - затикаю я її. - От коли тебе попросять тоді й тявкай. А при мені , будьласка, не брискайся слюною. Алергія я на мокротиння. - і з гордо піднятою головою обертаюся , щоб іти шукати свій кабінет.

– Чуєш ти , криса заморожена, як ти смієш зі мною так розмовляти? Ти взагалі хто, новенька? Тоді тобі треба навчитися тойдешніх правил . Попитай у своїх одногрупників, пояснять. - вимовляє та.