Завершальна

Живе у лісі Їжачок. 
Тепер він - не одиначок. 
Багато в лісі друзів має. 
І про свої пригоди їм цікавинки розповідає.

Про те, що варто пам'ятати:
якщо взимку звикли спати, 
то не треба поспішати носик з нірки вистромляти. 
Бо в березневі холоди
в лісі їжу не знайти.

Про те, що він напевно знає:
кожен свій смаколик має. 
Навіть, серед лісових добрих знайомих і друзяк
на смаки і кольори товариш буде не усяк.

Розповідає про автівку. Про дивну кам'янисту стежку. 
І як буває небезпечно домівки перетнути межку. 
Як тонуть у смітті і бруді марні мрії-сподівання, 
перетворюючись в прикре несмачне розчарування.

Розповідає про безвихідь: коли не знав де заховатись,
і злякавшись, міркував, як від халепи врятуватись.

Коли ж про доброту людську історія розпочинається, 
у слухачів пухнастих вушка на мАківці  підіймаються. 
Уважно дивляться усі, до цікавинок охочі, 
на Їжачка. Зі здивування широко розкривши очі.

Пам'ятає про турботу вдячний людям Їжачок. 
І частенько прибігає до них, у затишний садочок. 
Сумлінно, пильно, як господар кожну рослинку оглядає. 
Від ненажерних слимачків полуничку захищає. 
Знахабнілих мишенят випроваджує із саду. 
І тішиться, коли у нього в господарстві - все до ладу.

Знає Їжачок: й про нього пам'ятають і чекають. 
Люди в мисочці, на стежці, пригощання залишають. 
А рудий веселий пес, як зустріне у садочку
Їжачка, гуляє з ним між дерев, у холодочку, 
поки друг його колючий шурхотливо по стежинці попрямує до лісочку.

Знає песик, що безпечно Їжачок живе удома, 
бо його рудному носу усі запахи у лісі вже давно добре відомі.