Наївся)

Їжачок - клубок зі шпичок.

Невдоволено пихтів, 
фиркав, чхав і цокотів. 
Щосил вдавати намагався,

що ані трохи не злякався. 
Яким сердитим і страшним

він може бути, показав.
Але той, хто його ніс,

на погрози Їжачинні, чомусь зовсім не зважав. 
Аж нашорОшив голочки від обурення малий. Роздратовано шипів. 
Коли ж сердитись набридло,

позіхнув і захропів.

Увісні наш Їжачок щось шукав і кудись біг. 
Щось ніяк знайти не міг. 
Знову десь смачненьке пахло,

чиїсь чулись голоси... 
Їжачок, щоб сон прогнати, головою потрусив. 
Побачив незнайоме місце.

Щоб взнати, де перебував, 
він нишком, з попід голочок

дивну оселю оглядав.

Коли ж рішучий Їжачок

став носик з голок вистромляти, 
знов його хтось підхопив

і, чомусь, почав... купати. 
Лагідно весь бруд змивав з Їжачка

теплий струмочок. 

Від насолоди розгортався

чистеньких голочок клубочок. 
Свої брудні м'якенькі лапки

нарешті вимив Їжачок. 
І задоволено сопів загорнутий у рушничок.

Обережненько поклали

в дивну світлу чисту нірку. 
І під сонячний промінчик Їжачок

підставив спинку. 
Грівся. Ніжився.

Та, раптом, аж закляк від здивування, 
бо розпочалося

щедре різноманітне частування.

Куштував щось незнайоме:

солоденькие і смачненьке,

запашненьке і тверденьке. 
Жирна рибка - смачна дуже
малий думав - не подужа... 
Та на ласинький шматочок

завжди знайдеться куточок.
Їв й наїстися не міг Їжачок,

бо вже давно
ні росинки, ні крихтинки, у ротику не було. 
І, хоч ротик вже болить,

животик їстоньки велить. 
Так накинувся на їжу - 
ніхто не міг би зупинити. 
Хотів наїстися назавжди, 
ніколи вже не зголодніти.

Так і жив наш Їжачок.

Ситно наїдався. 
А, як заплющувались очка -

спатоньки вкладався. 
Та, це - не все.

Малюк дізнався, що є турбота й доброта. 
І від нових знань

зникала з його шпИчок гострота.