Небезпечна стежка

Грак над деревами летів. 
Щось в дзьобі ніс. Мабуть, хотів
спокійно у лісочку сісти, 
здобуте у безпеці з'їсти.

Спусившись на вільху гіллясту, 
між віт тоненьких і шпилястих, 
усістися Грак захотів. 
Мостився. Й ношу упустив.

Як у казках буває часто, 
у тому ж місці, саме вчасно, 
Їжачок наш опинився. 
Смаколик впав. Він зупинився. 
Принюхався. Щось їстівне. 
Покуштував. Таке смачне! 
Поки похмурий Грак

незграбно з густого дерева злітав, 
спритний Їжачок голодний

все швиденько доїдав.

Каркнув і злетів над лісом

роздосадуваний Грак. 
Їжачок услід дивився,

розмірковуючи так:
Грак недалечко знайшов місце,

де було пОвно смакоти. 
І, вочевидь, втративши їжу,

знов повертається туди. 
Туди... У те чудове місце,

де повно-повно смакоти... 
І Їжачку, теж вкрай потрібно,

негайно, збігати туди.

Критично ж мислити не міг, 
бо шлунок розум переміг.

побіг слідом за Граком. 
Галявиною, рівчаком, 
крізь поріс, що чагарником заріс. 
Їжачок все біг і біг,

аж поки не скінчився ліс.

Перебіг лісову межку. 
Побачив дуже дивну стежку. 
Кам'янисту і широку. 
Трава росла аж з того боку.

Про можливу небезпеку

Їжачок зовсім забув. 
Не згадав про обережність,

бо голодним все ще був. 
Подумав, що стежинку дивну

швиденько він перебіжить... 
До середини дістався.

І почув, як щось гримить,

гуркотить і рокотить. 
То автівка під'їжджала. 
Під малим земля дрижала. 
Їжачок перелякався. 
В колючки свої сховався. 
(лише такий він захист мав). 
Тримтячим згорнутим клубочком

на трасі Їжачок лежав.

Та автівка зупинилась. 
Раптом, звідкілясь спустилась
смілива тямуща Ворона. 
До Їжачка підбігла спритно. 
Він, щось їй вдячно муркотнув. 
І з допомогою Ворони

страшну дорогу перетнув.

На травичці опинився. 
Пожвавішав і звеселився. 
Услід Вороні помахав. 
І далі подорожував.