Лісові смаколики

Науку мешкання у лісі
сумлінно Їжачок вивчав. 
Де й як знайти смачне й поживне 
малюк вже дуже добре знав.

Та те знання сенсу не має, 
коли відома й звична їжа
не повзає і не плигає.
В ставку - не квакання, а тиша. 
Хробаки і слимаки ще
в теплих нірках досинають
і прокидатись в прохолоді
(хоч і весняній) не бажають.

Та наш кмітливий Їжачок
Не збиравсь голодувати. 
Як збагатити раціон, 
у сусідів думав взнати.

За горбочком причаївся
і побачив, як наївся
Зайчик свіжої трави. 
З ліщини відірвав кори. 
З насолодою жував... 
Перекусивши - устрибав.

І зголоднілий Їжачок
смикнув й собі трави пучок. 
Пожував. Трава-травою. 
Скінчилась спроба гикавкою. 
Кори ліщини гіркота - 
також, сумнівна смакота.

Шишкар з ялинки впустив шишку. 
Шишка та - розкрита трішки. 
Насіннячко (мабуть) смачненьке... 
не зміг дістати Їжачок. 
Бо об шишку ту колючу
тільки пошкрябав язичок.

Поряд, на дубочку Дятел
веселі ритми вибивав
по стовбуру. З попід кори, 
гостреньким дзьобом з дірочок
жуків смачненьких діставав. 
Та тільки Їжачок себе
на місці Дятла уявив..., 
згадав про шишку, бо його
обдертий язичок занив.

Почувши хрокання та тупіт, 
заскОро Їжачок відбіг. 
І величезний Кабан дикий
примчав до дуба з усіх ніг. 
Землю і листя в усі боки
Кабан рилом розкидав. 
Жолуді і корінці 
зосереджено шукав.

Подивись на Кабана
зголоднілий Їжачок. 
Зітхнув. Навколо озирнувся. 
І побіг далі у лісок.