Іжачок біг по стежинці
у колючій одежинці.
Все навколо роздивлявся.
Принюхувався. Дивувався...
Незнайомим ніжним квітам
у блакитних пелюстках.
Починала заленіти
трава на світлих смужечках.
Від вітерця гойдались віти
в ледь розпустившихся бруньках.
Все тільки починало зеленіти
у молоденьких паростках...
І кричало гайвороння,
вгорі між голих гілочок...
Так молоденький Їжачок,
ледь прокинувшись від сну,
вперше зустрічав Весну.
Минулим літом народився
Їжачок. І вже навчився
про обережність і обачність
ані на мить не забувати.
І найменші зміни в лісі
неодмінно помічати.
А тут:
весь ліс, чомусь, прозорий...
земля холодна ще і гола...
граки, які з дерев кричали...
Все це Їжачка лякало.
Несміливо пробирався
під кущами. Прислухався.
Вертатись в нірку не хотів.
Відчув малий, що зголоднів.