Ковзанка

Мая зупинилась просто біля замерзлої води та поглянула на озерце. Дівчина любила ковзанку. З самого дитинства. Ладна була жити на цьому льоду всю зиму, в той час, як вдавалось лише два тижні. Під час зимових канікул, коли приїздила до бабусі… Дівчина зітхнула, шморгнула носом та рвучко витерла того рукавом зимової куртки. Бабця померла пів року тому і це стало неабияким випробуванням. Всі знають, що вічних людей не буває, але завжди відтерміновують це усвідомлення. Аж поки не станеться непоправне.

А далі життя покотилось шкереберть стрімким клубком старих ниток, щедро розмотуючи Маїні нерви уздовж останніх кількох місяців. Дипломна не клеїлась, а викладач, здається, відверто знущався з дівчини. З роботи могли ось-ось звільнити, а останньою краплиною в чаші стійкості стало те, що Пашка одного вечора просто вивалив їй на голову новину, що йде від неї. Три роки її кохання зібгали, наче не потрібний папірець та кинули повз смітник.

І ось два дні тому сталося те, що багато хто схарактеризував би одним, об’ємним “фініта ля комедія”. Прийшовши в кімнату раніше, Мая зловила свою сусідку, а за сумісництвом найкращу подругу, в одному ліжку з тим, хто кинув тебе за місяць до цього… І це за кілька днів до Нового року.

По пухких, рожевих Майчиних щоках потекли сльози. Єдине, що вона бачила тоді – дорога. Сюди. До бабиної хати. Назад у дитинство. І незчулася, як дісталась хоч і їхала пів дня з двома пересадками. 

Потім ще годину тинялась порожніми кімнатами поки й не заснула на старому ліжкові. А зранку знічев'я, зазирнула в комору й натрапила на ковзани…

Дівчина сіла на лавку, швидко перевзулась та рішуче стала на лід. Той тихо задзвенів під лезами ковзанів і Мая легенько відштовхнулась. Боже, як же вона це любила. І ніякі ролики не здатні подарувати їй тих відчуттів, коли падаєш колінами на холодну, щербату кригу, а все, що може тебе вберегти від травми – благенькі гамаші під старими затертими джинсами. Тими, що для прогулянок.

Мая відштовхнулась ще раз, потім ще… Вітер лагідно поцілував її у змерзлі щоки та заплутався у пасмах, що вибились з-під пухнастої шапки. Дівчина відкрила очі  й розмитий від сліз погляд натрапив на двох хлопчаків. Ті стояли на старій дерев’яній гатці та щось вигукували їй, розмахуючи руками. Мая зосередилась, намагаючись почути їх… Відштовхнулась ще раз і ось їх далекі голоси поглинув гучний тріск. На мить світ став, холодним та темним. Голову прошив біль і реальність остаточно згасла…

Щоб уже за мить вибухнути перед очима кольорами.

Мая смикнулась. Тіла торкалось щось приємне, м’яке та делікатне, огорнуте ароматом туалетного мила. Ковдра. Загорнута в чисту підковдру. Свіжу. Її певно щойно дістали з шафи та накрили нею Маю по саме підборіддя.

Оголену Маю.

Ніжну шкіру на плечі погладжував дивний протяг і за мить вона збагнула, що це чиєсь дихання. Дівчина була в ліжку і не сама. Проте світ довкола щільно огорнуло тишею та затишком і Мая мимоволі замислилась. Вона погано пам’ятала, що сталось після темряви, котра її накрила, але в голову закрався здогад.

Може Пашка приїхав і вони помирились? Та ні! Не могла вона так одразу! Занадто багато болю й образи жило в душі. 

Тим часом по хребцях лагідно провели шершавим пальцем і Мая остаточно впевнилась, що це не її колишній. Той був не надто ніжний у ліжку і повністю зациклений на собі.

Тоді що тут в біса коїться?!

— Прокинулась? – почувся над вухом незнайомий чоловічий баритон і Мая здригнулась.

Дівчина кліпнула кілька разів, намагаючись повернути собі зір. Вона була у бабусиній хаті. У вітальні, на ліжку, яке завжди було святково прикрашене ліжником та вишитими подушками. “На показ” – казала бабуся. Її оточили знайомі звуки та аромати. Хтось розтопив грубку і тепер вся хата пахла вишневими дровами. Кольори, що спочатку засліпили та збили з пантелику, були лише яскравими вогниками від увімкненої гірлянди.

Мая лише здивовано зойкнула, коли відчула, як незнайомець обхопив дівчину за талію та миттю притис до власного тіла. Теплий дотик… Шкіра до шкіри… Це трохи знітило, оскільки дівчина і досі не могла збагнути, що коїться. 

— Нічого не втямлю… – пробурмотіла вона.

— А що тямити? – промовив чоловічий голос поруч. – Я тебе вкрав. І не заперечуй! Приїздиш раз у ніколи! Якщо порахувати, ти завинила мені кілька днів і саме на цей час я тебе нахабно закрию від усього світу.

Мая слухала цю дивну промову й було в тих словах, щось рідне. Така, дивна, тепла знайомість. Наче вони знають одне одного сто років…

— І тепер ти повністю у моїй владі… – з награною зловісністю захихотів голос і дівчина нарешті наважилась повернутись до незнайомця.

Блакитні очі з поодинокими коричневими цятками, русяве волосся та легка триденна щетина. 

— Що? Чого так здивовано дивишся? – хитро посміхнувся він та підсунувся ще ближче.

— Та я нічого… – тихо прошепотіла Мая, уважно його роздивляючись.

Раптом посмішка хлопця стала ще хитрішою, а наступної миті він міцно її поцілував.

— Ану йди сюди! Я три місяці чекав поки ти свій проєкт здаси! І тепер ми будемо святкувати!

Знову поцілував, а потім наблизився та торкнувся кінчиком свого носа до її щоки. Дівчина аж заціпеніла, поки її тіло вкривалось сиротами від нового приємного відчуття. Такого Пашка їй не дарував.

Той взагалі тепер був для неї далеким, розмитим спогадом.

Тим часом хлопець поцілував її шию і Мая попливла остаточно. Десь, на межі свідомості, біснувалась думка, що це взагалі якась маячня. Але ось вона – його тепла рука на її стегні й це, на диво, не здається недоречним.

Тепла рука попрямувала стегном у гору і Мая завмерла. Це сон? Реальність? Що відбувається?

“Чому саме це тебе зараз турбує! Ти мить тому була на ковзанах!!! Як думаєш, що це, дурепа!!!”

— Як же міцно ти засіла мені в душі… – на мить відсторонився хлопець та поглянув Маї просто в очі. – З найпершої зустрічі у лікарні… Як подарунок на Новий рік…