Розділ 3. Матриця Всесвіту: Персефона (Рух мантійної магми)

Персефона — це гаряча, пластична й жива речовина мантії, що перебуває у вічному русі між холодним серцем свого чоловіка Аїда та квітучим царством своєї матері Деметри. Під впливом тепла, що виділяється з глибин, вона невпинно мігрує вгору, несучи із собою життєдайну теплову енергію планети. Проте її шлях підкоряється суворим космічним ритмам: нахилу земної осі та титанічним відцентровим силам.

Рух Персефони циклічний. Потоки гарячої магми постійно зміщуються і стікають, підходячи ближче до того боку планети, який у цей час повернутий до Сонця. Коли гаряче дихання Персефони піднімається до самих меж земної кори, підпалене сонячною радіацією, у внутрішньому світі планети запускаються фази весни та літа. Натомість холодні, важкі уламки, відколоті від ядра Аїда, під дією відцентрової сили завжди відхиляються у бік, протилежний від Сонця. Туди, куди зміщується цей первозданний холод, приходять осінь і зима. Так туга Персефони за матір'ю та її повернення в глибини керують сезонами нашої планети.

Цей внутрішній танець магми формує й кліматичні пояси Землі. Під дією кінетичної енергії обертання, Персефона масово стікає до екваторіальних широт. Вона розігріває екватор зсередини, роблячи його поясом вічного пального літа — навіть попри те, що день і ніч там тривають однаково.

Водночас Персефона тікає від полюсів, залишаючи їх без свого тепла. Без її гарячих потоків, попри довгі полярні дні, які тривають майже по пів року, у глибинах планети замерзає все. Там утворюється панцир вічної мерзлоти, адже зовнішнього сонця недостатньо, щоб прогріти занедбану Персефоною землю. Те саме стається і з величними вершинами гір: вони здіймаються так високо, що плавуча магма не в силах піднятися туди і зігріти їх. Вони залишаються покритими сніговими шапками — вічними пам'ятниками туги за теплом, яке Персефона не змогла їм донести.